МузПростір

На один вечір металургічна столиця України стала столицею панк-джазу.

Концерт гурту з оригінальною сленговою назвою «The Thing» (перекладається як «тєма», «штука», «крутяк») чекали довго. Хоча, власне, публіка довго не могла зрозуміти чтого саме чекати від цього шедеврального тріо. Фрі-джаз, він як би специфічний, на специфічну аудиторію розрахований – а тут фрі-джаз та ще й з панком поєднують. Ще й без електроніки. Але вийшло більш ніж офігітєльно. Вийшло так, як могло тільки бути круто. На сам концерт спеціально до Запоріжжя (шведсько-фінський гурт виступав вперше в Україні) приїхали фани джазу з Києва, Львову, Харкова… Та що там казати, навіть з Москви люди приїхали поглазєть на цих навіжених на сцені. До речі, подивитися є на що. На самій сцені не було жодного мікрофону. Цим людям вони не потрібні. І навіть… Навіть людей, по-моєму на сцені теж не було. Були якісь людиноподібні створіння, які стали продовженням трьох інструментів: саксофону, контрабасу та барабанної установки.

Перед концертом я готувався до найгіршого. Чесно пояснив собі, що ніфіга не тямлю в фрі-джазі і що звуки на сцені нагадуватимуть шкаф що випадково впав на кухні. Просто переконував себе, що я темний і такої музики не розумію. Але час дорослішати і я таки зрозумію музику «The Thing», які потрапили в Запоріжжя з легкої руки творчого об'єднання Creativ Jazz Fans. До виступу я проглянув це відео:

Вже на концерті я зрозумів, що музику у виконанні Матса Густаффсона (який на саксофоні за один виступ зіпсував 10 тростин – звуку досяг, звісно, але вже було помітно, що на слухачах ця людина не заощаджує), Інгебріта Флатена (контрабас перетворився в його руках на хижого звіра, здатного то кричати як макак-резус, то співати як соловей) і Пала Нільсен-Лава (гра на барабанах цього хлопця схожа чи то на карточні фокуси, чи то на шоу наперсточників, на стільки все швидко відбувається) не можна слухати в плеєрі чи дивитися на відео. Їхня енергія поглинає весь зал, а люди творять атмосферу. Всі стають великим і одним джазовим цілим. Поки Флатен грає слеп правою рукою, його ліва рука понижає лад на кілках на порядок, але слухач відчуває тільки якесь незрозуміле відчуття само достатку духовного. Не встигаєте ви оговтатися, а він хапає смичок, контрабас вже налаштований як раніше, і на ньому грають мов на віолончелі. Пал Нільсен розуміє, що всі можливі звуки з усієї цієї купи bullshit він вже дістав, витряс душу з установки, працюючи паличками як зайчік-енерджайзер. На допомогу йому прибігає пет-пляшка з мінералки. На ній теж можна грати і він показує як круто він імпровізує навіть на імпровізованих інструментах, якими стала та сама пляшка і пакет з рушника, що валявся за кулісами. Саксофоніст… схоже… він у трансі? Сам Кастанеда позаздрив би таким почуттям. Здається, що з розтруба вилітає сам Джин, підлітає до тебе, хапає тебе за коміреці і каже: «Чувак, ти чого хотів? Це «The Thing» виступають. Встань! Як ти можеш сидіти на місці, коли на сцені такі легенди?!» І ти встаєш і розумієш. Ціна в 100 гривень за таку музику це насправді мало. А на прес-конференції тебе добивають ці зіркові по статусу, але беззіркові по поведінці хлопаки, які заходять в зал з пляшками пива вже після виступу і 4 разів виходу на біс, з усіма вітаються і говорять дуже просто і без зайвого пафосу. Просто сидять і говорять: «Ми не очікували, що комусь це все сподобається…»