Уявімо собі, що ви вирішили брати участь у перегонах Формула-1. На власноруч зароблені гроші ви купуєте автомобіль-болід... ну, відповідно до величини Ваших заощаджень. Стаєте на старт. Лунає команда. ...Увага! Марш!!. Ви тиснете на газ, керуєте...все нормально.
Ось нарешті і піт-стоп. Зупинка, щоб дозаправитися, замінити гуму, попити води, тощо. У той час, як у Ваших суперників є команда піт-стоперів, котрі все це проробляють одночасно, ви самотужки виходите з автомобіля, засукуєте рукави і ... впєрод! Самі вставляєте пістолет у бензобак, самі знімаєте колеса, самі навішуєте нові.... Ви ще не встигли докрутити і друге колесо, а усі ваші суперники вже далеко попереду.
Після десяти кіл оголошуються переможці, а ви ще тільки долаєте шосте коло. Коли ви закінчуєте останній круг, трибуни вже порожні. На виході вас очікують лише адміністратори, котрі вимагають від вас оплати участі у змаганнях.
От приблизно так само і відчуває себе музикант у середовищі шоу-бізнесу. Шоу-бізнес - це, практично, єдине середовище, де музикант може самореалізуватися. Проте не для того створюється середовище шоу-бізнесу спеціалістами шоу-бізнесу, щоб будь-хто, перший-ліпший талантік-самородок, зміг реалізуватися у цьому середовищі.
Як у тому анекдоті:
- Чи може син майора стати генералом?
- Ні, тому що у генералів є свої власні сини.
Кожній творчій людині, музиканту у тому числі, для реалізації свого таланту у шоу-бізнесі, потрібен так званий менеджер (промоутер,тощо). Але менеджеру не потрібен музикант, котрий є яскравою, самостійною особистістю. Бо яскрава, самостійна особистість може в один прекрасний момент послати менеджера подалі. І менеджер залишиться з носом, тобто - ні з чим. Тому менеджери, знаючи про цю закономірність, зазвичй вкладають свої гроші, час та енергію у тих музикантів, хто не є яскравою, самостійною особистістю. Тобто - у сіреньких мишок. Звідси і результат.
Зараз, на щастя, є інтернет, є соціальні мережі, є ютуб. Кожен може записати собі примітивний кліп, закинути його на ютуб - і нехай люди дивляться, слухають.
Нещодавно випадково відшукав у надрах ютубу самопальне домашнє відео двох японських дівчаток- співачок. Поки що я не розібрав, що вони там співають, але у них є такий прикол- нокі-нокі. Так от, чи можете ви собі уявити, що у той час, як кліпи Бітлз налічують порядка 10 мільйонів переглядів, кліпи КІЗЗ- 2...3 мільйони, то одне з домашніх відео японської дівчинки має понад 150 мільйонів переглядів за 2 роки!!!
Так що, як показує цей приклад, вихід є. Треба лише вірити у себе, робити своє діло і робити себе.
http://www.youtube.com/watch?v=6Jlv8F9cerA www.youtube.com/watch
