МузПростір

Ми впевнені, що за хорошу музику треба платити. Треба до цього привчати людей

У день концерту в Києві гурт Один в каное здивував іще до виходу на сцену. Черга за квитками тягнулася через всю залу Бочки на Подолі й аж до самого виходу. Аби всі охочі потрапили всередину, виступ довелося затримати.

Приміщення, розраховане на 450 осіб, було вщент заповнене. Колектив, якому лише три роки, без реклами та ротацій на телебаченні зібрав аншлаг. А це часто не до снаги навіть тим виконавцям, які вже мають чимало старих і вірних фанів.

Імовірно, річ у тім, що нове покоління українців не сприймає нав’язаних з екранів ТБ поп-зірок, і вже втомилося від одноманітності продукту, який пропонують визнані сусідньою Росією національні рок-герої.

У пошуках свіжої крові меломанам допомагає сарафанне радіо: багато з присутніх уперше слухали Один в каное наживо і зізнавалися, що про колектив дізналися лише за кілька днів до концерту.

Розмова відбулась з вокалісткою гурту Іриною Швайдак за 40 хвилин до відправлення поїтяга, який після виступу в Києві мав повернути http://imusicvideo.ru/ музикантів до рідного Львова.

 

? Ти на диво дуже впевнено поводишся на сцені, жартуєш. Не з чуток знаю, що навіть деякі досвідчені музиканти, перш ніж вийти до публіки, трохи собі бахають для сміливості та розкутості…

 

- Я не бахаю (сміється). Хвилююся. Але це хвилювання після першої-другої пісні проходить. Для мене насправді комплімент, що я впевнено виглядаю…  По-різному на концертах буває... Не знаю, від чого це залежить. Може, атмосфера якось сприяє. Буває, що взагалі важко почути якийсь наш коментар між піснями - не хочеться нічого говорити. Деколи просто не відчуваю, що слова будуть доречними.

 

? А ці коментарі заготовлені чи імпровізовані?

 

- Зазвичай не заготовлені. Мене завжди в гурті сварять, кажуть: Підготуй щось, якщо не можеш сказати. Сядь, напиши до кожної пісні, розкажи просто, як воно творилося. А в мене все якось спонтанно.

 

 

? Отже, http://imusicvideo.ru/ музиканти таки вважають, що між піснями треба щось говорити?

 

- Деколи кажуть, що треба говорити. У нас 20 пісень, вони не такі вже й великі – без тривалих вступів і програшів, тому за 40 хвилин можемо виконати всю програму…

 

? От мені здалося, що в сет-листі мало композицій…

 

- Їх не мало. У нас немає браку пісень. Це на перших концертах, коли своїх пісеньок було 7-8, ми їх розбавляли каверами, переспівували західних виконавців. Але зараз уже від цього відмовилися. Я відчула, що це не моє. Хочеться, щоб публіка приходила на концерт слухати нас. Все одно я не зможу заспівати Вітні Х'юстон краще за саму Вітні Х'юстон. Там я себе дуже невпевнено почувала.  Закінчили з цим, слава Богу. Не хочу до того повертатися.

 

? Останнім часом українські гурти тільки те й роблять, що розпадаються. Взяти хоча б Димну суміш, АННА, неоднозначні заяви Крихітки і Тартака. Всі йдуть однією стежкою і зустрічаються приблизно в тому самому місці. Навіщо вам це?

 

- Напевно, якась внутрішня потреба. Я навіть не можу згадати якогось такого моменту, коли зрозуміла, що мені потрібно займатися музикою - і все. Просто відчула, що можу це робити, що мені це подобається. Не думала про перспективи…

 

? Не боїшся, що рано чи пізно гурт постане перед вибором – співати російською або розпадатися?

 

- Не боюся. Вже було, чесно кажучи, кілька пропозицій від росіян. Це не суперпродюсери. Але був дядечко, який хотів повпливати на те, щоби були пісні російською мовою, щоб уже там, у Росії, крутитися – розширювати аудиторію.

 

Я не ставлюся негативно ні до російської мови, ні до англійської. Сама по собі мова — вона прекрасна. Можна прискіпуватися до людей, які виставляють її в поганому світлі. А з мови нічого не візьмеш. Але я не можу писати пісні, наприклад, англійською або російською, бо просто не думаю тією мовою, а для того, щоб творити, треба думати. По-іншому хорошої пісні не вийде.

 

? Як до вашого райдеру ставляться організатори концертів: сумлінно виконують чи особливо не напружуються – мовляв, ви молодий гурт, радійте й тому, що ми взагалі вас запросили?

 

- Ставляться по-різному. Інше питання — як ми до того ставимося. Є, звісно, благодійні акції, в яких треба допомогти, це не обговорюється. Але ми впевнені, що за хорошу музику треба платити. Треба до цього привчати людей. Це робиться для того, щоб усе-таки заняття музикою в Україні стало якоюсь повноцінною професією. 

 

Зазвичай, коли мене запитують Чим ти займаєшся? і я кажу, що є музикантом, далі слідує запитання: Добре, а чим ти займаєшся, крім музики? Хочеться якось змінити цю ситуацію.

 

? Ти за освітою музикант?

 

- Ні, я філолог. Такий собі (сміється).

 

? Чи бракує тобі музичної освіти?

 

- У плані володіння музичними інструментами бракує. А в плані вокалу не бракує. Я знаю, що зараз вокал викладають за такими стандартами, які не дуже гарно впливають на голос.

 

Дівчат і хлопців, які займаються вокалом, утискають у певні рамки. Так, як співаю я, — це не професійна подача голосу, тому будь-який учитель вокалу міг би мене якось змінити.

 

Не беру уроків вокалу свідомо. Розвиваю голос по-своєму.

 

Я закінчила музичну школу по класу фортепіано. Але потім закинула цей інструмент, і якось його боюся. У нас було кілька спроб впхнути його в колектив, але щось не пішло. Не відчуваю себе комфортно за фортепіано. Можливо, через те, що не граю так, як би хотілося. Імпровізувати на ньому не вмію — треба щось заучувати.

 

 

? Гурт Один в каное існує вже три роки. Що змінилося? Відчуваєш прогрес?

 

- Ми досягли того, що на концерти вже кілька сотень людей ходять, і, напевно, отримують задоволення. На третьому році важко казати, чого досягли, бо цілі більші за те, що маємо зараз. Але ми тішимося і тоді, коли до нас на квартирник приходять 20 людей, і коли 300.

 

? В якийсь момент ти можеш зрозуміти, що музикою можна заробити лише на хліб, а щоб заробити на масло — треба робити ще щось, наприклад, мову викладати. Готова до цього?

 

- Зараз я поєдную музику і працюю за професією. Я викладаю в реабілітаційному центрі літературу, але лише двічі на тиждень. Більше я не можу собі дозволити, тому що тоді музика відійде на другий план. Наразі такий графік для мене нормальний. Поки що все йде по зростаючій. Як воно буде далі — не знаю. Можу розчаруватися, а, може, навпаки, все вийде.

 

Я не знаю, який буде результат, але впевнена, що хочу займатися музикою. Вона зараз на першому місці. Це правда. Але психологічно готова й до іншого, бо усвідомлюю ситуацію.

 

? Як оцінюєш стан української музики?

 

- Нині, хоч і не багато, але є декілька молодих українських колективів, які грають авторську музику. Вона може подобатися чи не подобатися, однак вона є, і в ній відчувається якийсь індивідуалізм. Це дуже гарно. Щодо метрів української сцени — їх небагато, але вони також є. Не все так погано.

 

Я за те, щоб відроджувати розуміння і сприйняття української поп-музики. Через вплив російської поп-культури в нас дуже негативне ставлення до слова поп.  Його відразу асоціюють зі словом попса. А за кордоном це якісна, достойна музика. Не буду перераховувати музикантів, але вони збирають повні зали. І це не дурні й не примітивні люди. Туди приходять глибоко думаючі люди, які слухають і відчувають ту музику.

 

Тому я за те, щоб в Україні все-таки відроджувалася поп-культура, але гідна. Поп — означає популярний, розрахований на широке коло слухачів.

 

? Що має статися, щоби ти відчула, що відбулася як музикант?

 

- У мене нескромний план. Якщо іноземна публіка, навіть не слов’янська, буде сприймати, буде підспівувати наші пісні українською мовою — це для мене буде успіх.

 

Я не вважаю, що для того, аби українського музиканта знали в світі, він мусить співати англійською мовою. Це стереотип. Музика і взагалі творчість є інтернаціональною.