МузПростір

Мене багато запитують, на якій стадії книга про «Бумбокс». Відповідаю – багато чого зроблено, але багато чого ще має бути. Чим більше Тимур Дорофеєв збирає інформації, чим більше цікавого дізнається, тим більше йому хочеться писати й писати (передаю слова автора). Уривок, який я викладаю, раніше був опублікований у буклеті диска «Бумбокс – Всі альбоми в MP3», що був виданий російською компанією «Моноліт». /Олексій Согомонов, продюсер гурту «Бумбокс»/

Андрій Хливнюк: Коли народжується новий гурт, в нього дуже серйозний музичний заряд. До мене регулярно приходять люди і кажуть: «От, у нас гурт. Що порадите?». Я завжди першим ділом задаю їм питання: «Скільки у вас є матеріалу?». Якщо матеріалу менше, ніж на альбом, то хлопцям вафлі. Ними навіть не варто займатися. Зазвичай у молодого гурту з потенціалом матеріалу вистачає одразу на два-три альбоми. Вони повинні горіти цим. Це – самий продуктивний період. Але відомими вони стануть до альбому третього. Тому і потрібен заряд і матеріал щоб протриматись. Андрій «Муха» Самойло: Ми з Андрієм Хливнюком разом знімали квартиру. І прожили місяців вісім чи дев’ять кожен сам по собі. У нього свій гурт, у мене свій. Нічого спільного ми і не думали мутити. Поки одного разу я не купив собі акустичну гітару. В мене така фішка – колекціонувати гітари, тому що кожний інструмент приносить свою музику з собою. І сидів я бринькав-бринькав, Андрюха пішов на кухню пити чай, потім прийшов: «А ну ще раз це награй» і почав співати. Вийшла пісня «День». Ух ти, думаємо, прикольно. Давай ще що-небудь зробимо. Так воно і замутилось. Валентин «Валік» Матіюк: В один прекрасний день Муха мене запитує: «У тебе є біти?». Так, нємєряно, кажу, приїздіть. Приїхали пацани, приміряли ми їх наброски і пішло-поїхало. Так і народився перший альбом гурту «Бумбокс». Доволі швидко все вийшло. Записали все за два студійних дні. Борис Гінжук: «ТНМК» покликали мене на презентацію якогось кліпу. Тільки-но я припаркувався і вийшов, як одразу від натовпу відділяється Муха і дає диск: «Ось, послухай, це наш новий гурт». І я всю презентацію стояв і думав, що ж це за гурт у Мухи такий новий. Сідаю в тачку, ставлю диск. «Бета-каротин». Афігєть! На другому трекові відписав для Мухи: «Я ваш фанат!». Треба, думаю, з ними працювати. Хоч і в них є Согомонов. Але ж можна працювати вдвох! І я на наступний день приїжджаю до Льохи і кажу: «Чувак, треба полюбому щоб я теж приймав участь. Давайте разом займатися». Мені сподобалось, що у нього не виникло ніяких питань. Андрій Хливнюк: Ми назвали альбом «Меломанія» тому що там було три стиля – рок-н-рол гітарний, реггі-вокал, зовсім не конаючий, на перший погляд, з гітарним стилем, і біти з хіп-хопу. Смаки трьох різних людей спробували поєднати у одному альбомі. Треклист складався із одних хітів, крім однієї пісні – «Супер-пупер». Але вона, як виявилось, і стала хітом. А інші хіти, блюзові та хіп-хопові, залишились просто концертними піснями. Що, власне кажучи, для концертуючого гурту – головне. Це й відповідь на питання: «В чому fucking secret of your band?» Анлрій Хливнюк: У «Family Business» є пісня «Happy End», що записана з Пашею Ігнатьєвим, дуже талановитим піаністом. Записувалась вона так: «Алло, Пашо, привіт. В тебе є зараз вільний час?» – «Є.» – «Скажи, а є якась студія, де можна фоно записати?» – «Ну, наприклад, ось ця». Наступного дня: «Алло, Пашо, а можеш підскочити на цю студію запису, записати фоно?». Приїхали в студію. «Доброго дня, а скільки коштує час запису у вашій студії?» – «Двадцять доларів.» – «Нам будь-ласка на двадцять доларів». І за годину було записано чотири дублі пісні. Пацани студійні засмутились, звичайно, що ми їх через двадцять доларів на роботу виманили. Пісня стала хітом. Без кліпу. Причому і Льоха, і Боря говорили: «Що це за хуйня? Тільки не кажи, що ти збираєшся вставляти її в альбом!» – «А чому це я не можу вставити її в альбом?» – «Так це ж якийсь Сюткін! Ми ж хіп-хоп команда!» – «Та яка ми хіп-хоп команда? Перестаньте. Це буде хіт». Це мені продюсери все, поки ми в Daewoo їхали, казали: «І що це там скрипить?». А це скрипів паркет у студії, тому що записувалось все так: стоїть рояль, на нього направлені два «журавля». І один мікрофон вокальний. Все це в одній кімнаті. І після: «Один, два, три, чотири» починається запис. Ну, викапаний Рей Чарльз, блін. Андрій Хливнюк: Пісня «Вахтерам» не повинна була увійти в альбом «Family Бізнес», тому що вона перенавантажувала його лірикою. Борис Гінжук: «Вахтерам» не пускали у радіоефір цілком розуміючі люди і це було всього чотири роки назад. Нас динамили і не відповідали на дзвінки ті ж, хто потім буде вручати всілякі статуетки. «Просто радіо» мене тоді взагалі шокувало. Два рази я заносив програмному директору диск, поки він нарешті його не послухав. «Боря, – каже, – у мене вже тиждень в машині тільки диск «Бумбоксу» і грає!». Класно, кажу, а коли в ефір? «Вибач, в ефір поставити не можу» – «Чого?!» – «Та у вас там є таке слово «бухой». Не лягає в формат». До цього відмазки були «занадто інтелектуально», «занадто ново», «занадто незвично», а тут ще, виявляється, і слово «бухой» напрягає! В кінці Хливнюк сказав мені: «Досить ходити по радіостанціям. Самі приповзуть». Першими з великих радіостанцій блокаду прорвало «Русское радио». А там вже, побачивши, що лідер сказав «Можна», підтягнулися й інші. Андрій Хливнюк: У Черкасах, як і в любому іншому місті, всі дуже сильно розбираються у рок-музиці. Буквально всі. І існує десять, а тепер мабуть вже двадцять гуртів, в яких грають одні і ті ж люди. Але я в цій тусовці ніколи не був присутній. Андрій «Муха» Самойло: З Хливнюком мене познайомив Льоха. Ми одне одному одразу не сподобались. А це, знаєте, ніби як звести двох бійцівських собак і вони з прищуром одне на одного дивляться. Андрюха був більш матьорим чуваком, ніж я. Я ж інтелігент в першому поколінні, а він – боєць. Валентин «Валік» Матіюк: Після відбіркового концерту «Червоної рути – 95» у Луцьку до автобусу Дому культури Нововолинська, на якому приїхав наш гурт «Некрофаг», підійшла людина і сказала: «Хлопці, в нас теж є гурт. Давайте бухати». Це був Муха. Олексій Согомонов: Відчиняю двері, на порозі стоїть худий хлопець і курить. Ми здороваємось і наступне, що він робить – викидає сигарету. Я репетую, щоб він підійняв свій бичок. Хливнюк потім зізнавався, що готовий був лізти в бійку, але стримався. Ось таким був початок дружби. Борис Гінжук: Армію я закосив на енурез, лежав у лікарні (і при цьому, що мій батько генерал-майор). Кілька років я намагався щось грати, а в 1993 році, після одного концерту, раптом зовсім чітко усвідомив, що я дуже слабкий як музикант. І одразу заспокоївся. Андрій Хливнюк: Ми випустили сингл. Після релізу, названного «Тримай», виявилось, що титульна пісня людям не зайшла і сингл потрібно було назвати «та4то». Була велика суперечка: якою за звучанням має бути «та4то». Була версія боссанова, але з хіп-хоповим бітом і, по-моєму, лупом Елли Фіцджеральд, але її порахували дуже складною і не поставили основною, хоча вона мені більше подобалась. «Тримай» випускався чисто для себе, тому що сингли в цій країні – це чисто для себе. Але потім ми виявили, що продавати сингли можна! Треба просто більше докладати зусиль і відноситись до них, як до альбому. Хоча люди, звичайно, не зовсім добре нашу затію сприйняли, тому що хочеться ж, щоб одразу було багато пісень і всі – хіти. Валентин «Валік» Матіюк: Я думав, що він буде коштувати дешевше. А коли побачив, в яку ціну «Тримай» продають у магазинах, сказав собі: «Ого. Так ось чому сингли в цій країні не працюють!» Андрій «Муха» Самойло: Я недавно скачав... Ха, класно звучить, так? «Скачав»! Я скачав наш максі-сингл «Тримай». Мені тепер здається, що на даний момент це сама раритетна і сама душевна наша робота. Він вийшов такий... правильний. Ось чим «Бумбокс» був з самого початку – там це все є. Боссанова, джаз, рок. Андрій Хливнюк: На студії ми буквально вмирали від сміху, коли я намагався заспівати: «И не верить бре-ДУ, что тебя не-ТУ». Для музикантів це звучить дуже смішно. Андрій Хливнюк: Ми знайшли сили та засоби записати «Трёшку» так, як ми хотіли. Як і раніше використовуючи семплований саунд. А у нас була проблема третього альбому. Як стверджують у Росії – кращого нашого альбому на сьогодні. Тому що було потрібно, не відходячи від свого стилю, в якому вже було записано 22 пісні, зробити ще 11 таких же точно і при цьому зовсім других. Чому вже на цьому етапі з’явилась концепція «Все включено?» Тому що багато пісень було придумано у рокові, але аранжовані під бігбіт та хіп-хоп. В «Трёшку» увійшли пісні, які мали ввійти в «Family Business», а в «Family Business» ввійшли пісні, які мали ввійти в «Меломанію». Завжди залишаються одна-дві заготовки, які просто не долежали. Андрій Хливнюк: Головний посил пісні «Eva» – роби те, що хочеш робити. А косиш ти траву чи бабло – це неважливо. Андрій Хливнюк: «Наодинці» – пісня-побратим чайфівській «Бутылке кефира», але в мінорі, а не в мажорі. Після неї я почав боятися, як би нам не перетворитись у гурт гопо-сумних пісень. Андрій Хливнюк: Вперше ми вирішили вставити в свій реліз англомовний трек. «Eva», яку ми вже давно грали. Валентин «Валік» Матіюк: На третьому альбомі з’явилась нова тема – роботи свої біти. Мінімум половина треків – з домашніми бітами. Всі зроблені мною на семплері AKAI, самому класичному хіп-хоповому інструменті. Мій улюбленний біт, що вдався на 250% – у пісні «Стяги на стяги». Сама пісня була написана дуже давно, ще для англомовного альбому, який планувалось випустити після «Меломанії». Тоді вона називалась «You». Андрій Хливнюк: «Поліна» писалась на хвилі несподіваного всплеску нелюбові до синтетичних артистів. Всяким там Полам ван Дайкам. Слава Богу, потім пройшло. Це загравання з фанком, на фанковому лупі. Вперше ми записали трек з електрогітарою. По гармонії вона тут схожа на Джимі Хендрікса, причому на всього одразу. Андрій Хливнюк: Для мене четвертий альбом гурту був можливий тільки через експеримент. Ми стали вже хедлайнерами, і це важливо. Якщо ти після лампової команди, яка грає з ламповими підсилювачами, комбіками, з живими барабанами, виходиш на сцену навіть з дуже добре семплованим матеріалом, у тебе просто виникає провал по звуку. Почавшись як клубний гурт, нам скоро прийшлось зіштовхнутись з великими майданчиками – днями міст, сольниками у великих залах... Так складались передумови для появи «Все включено». Рокові пісні. Звук на рок-концертах. Та й просто світова практика – навіть Ашер який-небудь виступає з повною рок-командою, оскільки ніхто не придумав більш сильної зброї, ніж рок-н-рол в електричній музиці. І бажання розгрузити зв’язки. Тому що при пікові концертної діяльності – 15 концертів на місяць, коли головний інструмент на сцені – це вокал, а інше – це його легке аранжування, на зв’язки лягає дуже серйозне навантаження. Кожного разу зал перетворює тебе на вижатий лимон. А якщо ти хоч трошки не додаєш, то потім люди кажуть: «Здулись хлопці». Тобто, ти повинен розірвати майку, якщо вас троє. А якщо вас п’ятеро і ви в електриці, то ти можеш прижати людей за рахунок саунду, а сам хоч трошки відпочити. Викладатись ти будеш точно так, але тільки помирати почнеш не через хвилин 40, а через дві години. Та і сам Бог велів нам спробувати рок – все ж рок-музиканти в минулому. Валентин «Валік» Матіюк: Пацани давно мріяли грати з живими музикантами. Мені не терпілось. Андрюха давно не грав, а поважче так і взагалі не грав. Хоча йому завжди хотілось, оскільки, як і всі ми, він любить «Audioslave», «Rage Against The Mаchine», «Incubus». До речі, коли він послухав гурт «Down», а це сталося, взагалі, нещодавно, роки два тому, то сказав: «Як добре, що я цю музику не почув років десять назад. А то ми б з вами, хлопці, були б зовсім іншими». Публіка спочатку була, звичайно, шокована. Пам’ятаю, підійшла до мене дівчинка після концерту і запитала «І вам подобається оце шо ви зараз робите?». Звичайно кажу, подобається. Інакше ми б це не грали. Андрій «Муха» Самойло: Ритм-секцію ми взяли завдяки Люлякіну Олександру – нашому барабанщику. А самого Олександра ми взяли завдяки барабанщику Тіни Кароль, який нам на одному спільному корпоративі сказав: «Пацани, тут приїхав один супербарабанщик, який грав з неграми і латиноамериканцями. Чотири кругосвітніх ходки в оркестрі круїзного теплохода». Ми поїхали до нього, послухали. Дійсно – супербарабанщик. Андрій Хливнюк: В альбом «Все включено», по традиції, увійшла одна нестандартна (для цієї пластинки) пісня – «Летний дождь», записана в класичному складі «Бумбоксу» – діджей, акустика, вокал. Це не тільки пісня епілог, а й натяк на те, що «Все включено» – це альбом-експеримент, а ось так ми граємо як раніше. Валентин «Валік» Матіюк: В майбутньому альбомі чекайте зведення – змішаного того і цього, або все зведене в єдиний ф’южн.