МузПростір

Музикант, телеведучий, актор, режисер — чим тільки не славиться Мирослав Джонович Кувалдін. На фесті Вйо Кобеляки! [так-так, від якого нас і досі не попускає :)] ми поспілкувалися з Мирославом про його фестивальну діяльність.

? Що значить фестиваль особисто для Вас?

 

М.К.: Особисто для мене це засіб не нудьгувати і зробити собі якусь запару принаймні на декілька місяців, упродовж яких триває підготовка. Я сюди завжди привожу своїх дітей до бабусі, і хочеться тут бачити ще й своїх друзів. В принципі, з цього все і почалось, а зараз починає набирати оберти — долучається багато незнайомих людей. Мені здається, що фестивалів не може бути багато, в країні повинні бути фестивалі!

 

? Для кого чи для чого проводиться «Вйо Кобеляки»?

 

М.К.: Коли ще був живий Касьян (народний цілитель — авт.), в Кобеляках було багато цікавих людей — не було такого інформаційного вакууму, який буває у маленьких містечках.

Сюди з’їжджалися найцікавіші люди з усього Радянського Союзу. Космонавти, баскетболісти, журналісти, письменники… Вони приносили сюди все, що є найцікавіше, наймодніше — музику, літературу, і тут завжди було з ким поспілкуватися. А потім, коли Касьян зник, зясувалося, що кобеляччани бачать тільки кобеляччан. І от щоб цю культурну течію не призупиняти… Ну от ти б знайшла привід приїхати у Кобеляки?

 

? Як Ви вважаєте, митці повинні «віддавати борг» малій батьківщині?

 

М.К.: Насправді, в генах людини закладена якась вдячність до батьківського краю. Це навіть Поплавський розуміє і багато про це говорить і співає. Мені здається, що якщо людина має змогу робити щось на тому просторі, на якому вона знаходиться, то неважливо, це мала батьківщина, чи місто, де живеш, чи куди приїжджаєш у гості. Якщо можна щось приємне чи корисне робити для цього місця, то це потрібно робити.

 

? Організація події такого масштабу вимагає значних зусиль і ресурсів. Ви не думали зробити вхід на фестиваль платним?

 

М.К.: Можливо, але треба людей привчати. Я за те, щоб на фестивалях платили гроші, тому що чим охочіше люди платять гроші, тим якісніше фестиваль. Через те ми до цього йдемо. Поки що це у добровільному порядку, а наступного року, можливо, буде у добровільно-примусовому. А потім і до примусового дійдемо.

 

? А як захід зараз себе окупає?

 

М.К.: Та ніяк не окупає! Юрій Срібний, наш спонсор, просто патріот, дуже багато робить для міста. Знову ж таки, він за власний кошт займається екологічними питаннями, йому просто хочеться, щоб було куди приїхати. Таких патріотів, на жаль, небагато. Коли інші бачать, що Срібний щось таке робить тільки через патріотизм і тільки тому, що йому хочеться жити у приємному місці, крутять пальцем біля скроні. Ніхто не вірить, думають, що там є далекоглядні багатокрокові бізнес-плани… У нас взагалі відсутня культура меценатства, щоб сильний допоміг слабкому — це не культивується. Багато людей приїжджають сюди просто як мої знайомі, через багато «будь ласка». У Срібного є якісь бізнесові й інформаційні зв’язки, які він застосовує — кожен на своїй ділянці робить, що може.

 

? «Вйо Кобеляки» відбувається вже вчетверте. Відчуваєте якусь різницю у спілкуванні з новою владою?

 

М.К.: Коли прийшла нова влада, проводити фестиваль стало набагато легше. У нас голова районної адміністрації теж патріот міста. До цього в нас головою була людина не з Кобеляк, і його завжди цікавило лише питання «В чьом цена вапроса?».

 

? Як Ви оцінюєте, скільки тут гостей, тобто немісцевих?

 

М.К.: Мені здалося, відсотків 20...

 

? Тоді виходить, що фестиваль «Вйо Кобеляки» — це фестиваль для Кобеляк? 

 

М.К.: Та ні, це фестиваль для всієї України. Мені хочеться зробити його  для усього словянського простору. Я знаю, що для цього треба робити, щоб сюди захотіли приїхати люди, наприклад, із Санкт-Петербургу…

 

? І яка ж повинна бути фішка?

 

М.К.: Потрібно виконавців хороших привозити! (сміється).

 

? А є якась причина чи умова, за якої б Ви перестали займатися фестивалем?

 

М.К.: Якшо мене «забембають»! Такий вже менталітет жителів міста. Дехто чомусь думає, що я тут заробляю скажені гроші… Але на такий випадок я завжди дулю в кишені тримаю.