МузПростір

Музикант, співак, актор, аніматор, творець свого оригінального напрямку в музиці – «украбіллі» і... Всього не перелічити. Схоже, що назва гурту «OT VINTA», - це життєве кредо її лідера Юрка Журавля. Оскільки навкруг нього завжди таке поле творчої напруги, яке можуть витримати не всі. Діапазон і розмах його творчих планів можна порівняти з цунамі. А ще гранична відвертість, яка зазвичай так не властива людям у шоу-бізі.

? Давай почнемо нестандартно: з творчих планів. Кажуть, ти скоро порадуєш нас виходом нового альбому? Так, до осені планується вихід нового альбому. Знаєш, цей рік видався у нас дуже насиченим. Крім того, що ми кров’ю і потом пишемо альбом, який називається «Потом і кров'ю», ми ще відіграли більше 30 спектаклів. ? І один зі спектаклів, в яких ти грав отримав приз. Так. Ми в травні брали участь у міжнародному фестивалі «ЛіхтАрт», який проходить у нас у Рівному. Ми узяли гран-прі за спектакль «Свинарі» за п’єсою Володимира Жеребцова «Підсобне господарство». І тепер з початку театрального сезону ця п’єса у виконанні нашого колективу «OT VINTA» буде в репертуарі рівненського драматичного театру. Це спектакль про неуставні відносини в армії. Дуже жорсткий, але тому, мабуть, дуже життєвий. ? Кого ти там граєш? Я там граю «діда»-стройбатівця. Штрафника, який служить другий строк. Покидьок рідкісний. В кінці п’єси він вбиває двох хлопців – товаришів по службі. ? А як глядачі сприймають рок-гурт, який за сумісництвом служить акторами в драматичному театрі? Як на мене, то непогано. Одна із глядачок зробила мені комплімент. Підійшла вся в сльозах після «Підсобного господарства» і дала мені ляпаса. Я так зрозумів, що це була чесна оцінка моєї гри. ? Кого тобі ще доводилося грати? Про роль Гамлета не мрієш? В театрі мені постійно попадаються негативні ролі. В «Мауглі» я грав Шерхана. В інших казках – розбійників. А ще якихось мерзенних дідуганів, насильників і тому подібне. А Гамлета у мене зіграти не вийде (поглажує себе по бритій голові) – зачіска не та... ? Так що: гурт «OT VINTA» тепер буде гастролювати не тільки з концертами, але і зі спектаклями? Ми будемо брати участь в міжнародних театральних фестивалях. Восени буде фестиваль у Польші. Також запрошують у Білорусію і Росію. А взагалі-то ми хочемо зробити невеликий тур. Поєднувати роботу «OT VINTA» як в музичному проекті, так і в театральному. Будемо запрошувати спершу в театр, а наступного дня давати концерт. ? Сил вистачить і на те, і на інше? Нам не звикати. Доводилось іноді грати і по два концерти в день, і по вісім концертів за три дні. Найкращий відпочинок -  це зміна діяльності. Я дуже люблю театр. В театрі переплітаються усі види мистецтва. Мені, як і всім творчим особистостям, завжди не вистачало сил для самореалізації. А в театрі я можу себе повністю реалізувати. Зараз у гурті «OT VINTA» я займаюсь і розробкою альбомів, і сценічних костюмів, і взагалі нашого стилю. Крім того, я ще і продюсер, і поет, і композитор, і музикант, і вокаліст. Так що є чим заспокоїти творчі амбіції. ? А як на рахунок кіно? В українських акторів зараз дуже важкі часи. Щоб тебе помітили, треба дуже активно себе пропонувати. А я нав’язуватись не вмію. Мабуть, краще самому продюсувати фільм. Тоді вийде і знятися в ньому. Хотілось би зіграти такого справжнього саме українського супергероя, яких у нас чомусь не розкручують. Наприклад: козака Наливайка. Чи Івана Підкову. Я би заради цього навіть відростив оселедець і вуса. ? Коли ти вперше вийшов на сцену? Перший раз я вийшов на сцену у шостому класі. Мене перед усією школою змусили розповісти вірш про піонера-героя Валю Котика. Це був жах. Коліна трусились. По спині пробігли мурашки. Так що я зміг вимовити лише дві фрази. Інше забув. Коротше кажучи, зганьбився на всю школу. Півроку я не хотів ходити до школи – здавалось, що всі мене взнаЮть і вважають тупуватим та закомплексованим. І тоді я зарікся, вирішивши, що на сцену більше не вийду ніколи. Але потім потрапив у театр-студію художником-декоратором. І якось захворів один актор другого плану і мене попросили його замінити. А коли мені довірили більшу роль, я раптом зрозумів, що сцена – це моє. ? Ким ти хотів стати в дитинстві? В дитинстві я хотів бути художником-мультиплікатором. Я і зараз цим займаюсь. ? Так ти ще й і художник-мультиплікатор? Всі мультиплікаційні кліпи гурту «OT VINTA» зроблені мною. Є ще й комерційні замовлення – анімаційні рекламні ролики. ? Так що, всі мрії збулись? Чи як? Ні, звичайно. Зараз моя мрія – зробити мюзикл. Написати музику, зробити самому і постановку і декорації. Бажано, щоб це був якийсь дитячий мюзикл. Для дітей в Україні дуже мало що робиться. ? Ну, дитячу книжку про Мазепу вже написав. Так, це теж одна із тем, де я зміг би себе реалізувати. Хоча я не дуже люблю історію України в її теперішньому викладі. Але в ній можна знайти багато цікавого. ? А чому така нелюбов? Історія України вкрай неоднозначна. Я перечитав багато книг про Мазепу. І зрозумів, що наші козаки, особливо запорізькі, зовсім не святі люди. І зовсім неправильно робити з них героїв. Але від самого Мазепи шаленів Петро Перший! Мазепа знав 15 мов, багато подорожував Європою, був знайомий з великим мореплавцем і, за сумісництвом, піратом Френсісом Дрейком. Мазепу поважали європейські, та й не тільки європейські, королі. Це був потужний дипломат. Але йому не пощастило. Переможців не судять. Завжди судять переможених. ? Якісь ще дитячі книжки будуть? У мене є в планах зробити у коміксах історію Київської Русі. В нашій історії є багато цікавих моментів, які ми не знаємо, але якими дійсно варто пишатися. Тому хотілось би ще й зробити мультфільми на цю тему. А ще було замовлення зробити ілюстрації до казки «Котигорошко». Я зацікавився і вже почав думати над образами. Але, коли дочитав казку до кінця, у мене взагалі зникло бажання над нею працювати. Тому, що в цій казці, виявляється, підстава на підставі. Чисто в українському стилі. Дивись: Котигорошко убив змія і разом з Оленкою і з сімома мішками золота повинен був вибратися із підземелля. Витягнути його звідти повинні були його друзі – Крутивус і Вернидуб. Але вони витягнули золото і Оленку, а Котигорошка залишили. Тобто вчинили як справжні українці... ? Музи до тебе злітаються, як метелики. Чим ти їх приманюєш? Закоханістю. Вона підносить мене до небес. Хоча іноді я буваю і у глибокій депресії. Але саме завдяки цим станам я і пишу пісні. Потрібно жити насиченим життям і постійно закохуватись. Ніхто не закохується так, як рокери. Тому що це справжні чоловіки. ? Чиж в одній зі своїх пісень сказав, що «музиканти – самий цинічний народ». Ти з цим згоден? Він не правий. Музиканти дуже відкриті. Люди за своє життя обростають захисним панциром. І настільки закриваються, що до їх серця добратися дуже важко. У музикантів же цього панцира немає. Коли ти виходиш на сцену ти зриваєш з себе усі маски. ? А як же сценічний імідж? Я скоріш одягаю маски у повсякденному житті. А коли виходжу на сцену, то я справжній і відриваюсь на повну котушку... Немає ніяких гальм. ? Від того дитячого страху сцени ти позбавився назавжди? Я поступово позбувся його. Людина влаштована так, що вона весь час бореться зі своїми внутрішніми страхами. Найголовніша перемога – це перемога над собою. Над своїм Мінотавром. ? А який твій головний страх? Більше за все я боюся, що у мене зникне талант. Я боюсь самого страху. Я ненавиджу себе, коли я боюся. І я боюсь потрапити у ситуацію, в якій виявлюся безпорадним. Іноді я навмисне кидаю себе в екстремальні ситуації, щоб загартувати характер і тіло. І бути готовим до усього. ? Наприклад? Приймав участь Red Bull Flugtag, стрибав з 5 метрової висоти у воду. У Житомирі стрибали з бодіджампінгом. Часто виступаємо на байк-фестивалях. Там доводиться швидко їздити на мотоциклах. У мене в Рівному найбільш екстремальна машина, яка тільки може бути – джип Врангель. Машина, у якої відкривається верх, відчиняються повністю двері – вертоліт на чотирьох колесах. На такій машині залишитись непоміченим нереально. Через любов до швидкості, тільки в минулому році я примудрився п’ять разів потрапити в аварію. А є в твоєму житті якісь кумири? Леонардо да Вінчі. Це і інженер, і художник, і музикант. До того ж ще дуже міцний фізично. Уявляєш: він у віці близько 70 років міг одним ударом вбити бика. Ось це дійсно кумир. ? До того ж переганяв свій час… Так. Перші літальний апарат, підводний човен, танк придумані Леонардо да Вінчі. Він дійсно переганяв свій час на століття. І він явно не сумував. ? Але ти також не можеш пожалітись на сумне життя. Зараз у мене кожен день просто переповнений емоціями і яскравими моментами. Я просто змушений вести щоденник. Щоби потім написати автобіографію. ? Автобіографія в 38 років? Чи не зарано? Якраз самий час починати. Просто я відчуваю, що з кожним днем моє життя стає все більш наповненим і бурхливішим. Коли я починаю розповідати якісь свої історії, мені не дуже-то вірять. А коли напишу книгу, то зможу це підтвердити фотографіями чи навіть відео. А може бути… Навіть, скоріш за все, це буде автобіографія у коміксах. ? А у музиці ти на когось рівнявся? Я з дитинства почав слухати «АС/DC», «Deep Purple», «Lеd Zеpеllin»… І до сих пір слухаю ці гурти. Це музика, яка завжди заводить. Але когось повністю повторювати не варто. Треба в кожному випадку адаптувати свій стиль під країну. Прив’язати його до землі, на якій живеш. До речі, мій перший і головний музичний критик – моя дочка. Всі свої пісні, всі свої напрацювання я показую, перш за все, їй. Якщо їй подобається, значить варто продовжувати роботу. ? А як проходять твої гастролі у Росії, враховуючи не саму «проросійську» специфіку твоїх текстів? Класно. Нещодавно ми грали в Москві, у клубі «Рок-н-рол Паб». Там ми грали пісню «Давно не гуляла сокира по вулицям міста Москва». Так от, ми заспівали її на біс чотири рази. Я не люблю лишнього патріотизму. Мені дуже подобається фраза Шарля де Голля: «Патріот, це не той, хто ненавидить інших, а той, хто любить своїх». Так що шукати проблеми невлаштованості держави в тому, що «в усьому винні лише москалі», чи поляки, чи хтось іще – саме останнє діло. Не варто шукати причину в минулому або майбутньому. Треба її шукати, перш за все, в теперішньому і в собі. Тоді буде все нормально. ? А як тебе приймають у Східній Україні? Супер. Ми виступали і в Донецьку, і в Луганську, і у Харкові. Перший раз ми були у Харкові під час помаранчевої революції. Приїздили у складі «Потяга дружби». Нас тоді прийняли дуже добре. Хоча публіка була розділена парапетом на дві частини. З однієї сторони «помаранчеві», а з іншої «біло-блакитні». Коли ми виконували пісню «Рок-н-рол для черепах», я запропонував охороні поламати цей парапет, і дати людям об’єднатися. І після цього паровозиком танцювали і «помаранчеві» і «біло-блакитні» разом. ? Наскільки я знаю, географія твоїх гастролей не обмежується Україною і Росією. Ми дуже часто буваємо у Польщі. Позаминулого року ми були на величезному фестивалі у Нідерландах. Нідерланди країна феноменальна. Мабуть, з усіх європейських країн, у яких я побував з гастролями, якби мені запропонували емігрувати, я би емігрував в Нідерланди. Не через те, що там дозволено курити траву і дівчата прямо у парку можуть зайнятися з тобою оральним сексом. Кажуть це там теж дозволено. Щоправда, я цього не бачив. А тому, що це дуже добра країна: люди їздять на велосипедах, корів не заганяють на ніч у корівники і немає чіткої градації між селом та містом. Всюди акуратно підстрижена травка. Дешеве і смачне пиво. Добродушний народ. Фестиваль, на якому ми були, був фестивалем бруду. Зібралось десь чотириста тисяч народу в якомусь селищі. Перше місце зайняв екскаватор, у якого замість ковша було чотири мотоцикліста. В якийсь момент він зупинявся, опускав мотоциклістів у бруд, вони починали газувати, і всі глядачі навкруги опинялись в бруді. Це приводило їх у захоплення. Була чудова атмосфера. Ми виступали незадовго перед виходом гурту «Status Quo», і це був дуже відповідальний виступ. А у Словаччині ми працювали з такими раритетними гуртами, як «Mashin Head» і «KoRn». Європейська публіка, як виявилось, нас очікувала. І повір, це було дуже приємно.