МузПростір

Ми поспілкувались з Андрієм Захарко, знаним як DJ Зоін і співвласник нічного клубу «Матадор», а також автор деяких інших проектів. Він розповів нам про особливості хмельницького клубного бізнесу і поділився секретами успіху.

? Як починалась твоя історія з клубом «Матадор» (він був наступником «Саквояжу»)? Почну з того, що я знав Мішу Трістана (тодішнього директора «Саквояжу»). А знав я його, бо колись був скретчером в гурті «Мотор’ролла», ще в 97 році. А Міша допомагав нам, був нашим меценатом, давав гроші. Тому коли я повернувся до Хмельницького, після роботи в Іспанії, я провів одну вечірку в цьому клубі - зібрав друзів. До мене саме приїхав друг з Барселони. Це був четвер, але було дуже багато народу. Міші сподобалось, що було стільки люду, він запропонував мені працювати в нього арт-директором. І аж до закриття я працював там. Але згодом Міша вирішив закрити клуб, а колектив не хотів цього. І ми переїхали сюди, де знаходимось зараз. ? Важко було стартувати? Відкриватись? Важко. Ми тут ночували, було багато проблем, хотілось вже все кинути. ? Та ти був впевнений у фішці цього закладу? Мені здалось, що нерозумно втрачати досить велику аудиторію прихильників і друзів клубу. Закрити клуб – означало, що ці люди підуть в інше місце або будуть сидіти вдома. Так як клубів такого формату не було в місті, то тут і думати не було про що. ? Які ти бачиш перспективи в клубного бізнесу в Хмельницькому? Перспектив взагалі, з кожним прожитим днем в Україні, я бачу все менше і менше. Але це все не від Хмельницького залежить, а від Києва, від влади. Тут багато молоді, молодь більш відкрита, часто виїздить закордон, відвідує фестивалі, слухає різну музику – джаз, рок, блюз. Місць для відпочинку такої публіки майже немає... Навіть в Тернополі таких клубів 2 чи 3, у Львові – десяток, у Києві – два десятки, у Вінниці, Рівному. В кожному місті є клуби з живою музикою, як мінімум два, а в Хмельницькому з цим погано. ? Ти працював в іспанських клубах діджеєм та організатором. Чим відрізняється клубне життя там і тут? В Іспанії клуби працюють за тими ж схемами, за якими наразі працюють Москва чи Київ. Тобто відкривається клуб і директору не потрібно вкладати гроші в рекламу. Є люди, які займаються паблік рілейшенз – це модні люди в місті, їх може бути 10-20. Директор наймає наприклад 5 із них, нараховує їм зарплатню, а завдання цих людей – заповнити клуб своїми друзям. В них величезна кількість друзів, вони їх обдзвонили і - клуб забитий. В мене є друзі які працюють таким чином. Це проста схема, та вона працює. ? А у нашому місті така схема колись буде працювати? В принципі, в «Матадорі» зараз щось схоже. В мене багато друзів і зараз 90 % людей, які приходять в клуб – це мої знайомі. Випадкових людей мало. ? Що ти можеш порадити молодій людині, яка бажає відкрити свій бізнес – як почати, з чого почати чи, можливо, взагалі краще не починати? Починати щось нове завжди потрібно. Потрібно займатись тим, що тобі подобається. Інколи люди просто мають гроші, і тому відкривають клуби. А як вони працюють – уявлення не мають. Добре, що є люди, які це можуть розкрутити. Я цим займаюсь, тому що мені подобається. І в Європі люди, які відкривають клуби або бари, це роблять для своїх друзів. І директор часто сам працює на барі. Яскравий приклад - Ерік, який відкрив на Хрещатику маленький бар на 10 квадратних метрів, а потім мав вже 8 клубів. І в кожному місці він сам працював. Відомий клуб «44», скільки разів я там був, завжди бачив його. Він міг наливати коктейлі, веселити людей, грати на гітарі… всі його знали. Директор повинен бути в барі і здороватись з людьми. Це завжди приємно, коли директор кожного знає. Завжди спитає, як дитина чи як вчорашній екзамен. І людям це подобається. Треба до всіх мати підхід. ? Саме в цьому успіх клубного бізнесу? Клубного і ресторанного – так. Особливо в таких маленьких містах. Звичайно, не якщо це великий клуб, типу «СВ». Ти завжди повинен знати людей, які до тебе приходять. А ще один секрет – це пригощати своїх клієнтів безкоштовно... Людям це приємно :) ? І часто ти користуєшся такими секретами? Так, щодня. Колективу досі важко зрозуміти, як це когось постійно пригощати чи, наприклад, зі всіма гостями спілкуватись. Пригостивши один-два рази людину, вона приходить до тебе щодня і приводить друзів. Ще одна річ, яка мене бісить в клубах-ресторанах - це коли людина розбила посуд і повинна за нього платити. Це взагалі жах. Я ніде в світі такого не бачив. Всюди в Європі, якщо ти взяв бокал віскі, відійшов крок і розбив його, то тобі одразу наллють такий самий. Людина розуміє, що до неї ставляться добре і вона прийде ще й завтра. А якщо ти змусиш її платити за стакан, то чому їй тоді приходити? В місті є 150 барів і вона піде в інший. Ти виграєш 10 доларів за віскі, але втратиш 1000, яку людина могла тобі принести за цей вечір. А в Хмельницькому куди не зайдеш – за побитий посуд змушують платити. Навіть в «Матадорі» боровся з персоналом, вони потрохи звикли до цього. Якщо людина випила в тебе 15 коктейлів, а 16-й розбила – не варто з неї вимагати гроші. Вона і так їх у тебе залишить. ? Якими ще секретами свого бізнесу поділишся з нашими читачами? Є ще в нас один секрет, який допомагає працювати. Цей секрет важко буде повторити, тому я його озвучую відкрито. Всі групи, які в нас виступають – це мої знайомі і друзі… 90% гуртів я знаю особисто. Тому гонорари, які я їм плачу, сильно відрізняються від тих, які вони озвучують для інших клубів. І це ще один секрет. Багато людей приїздить безкоштовно. Той же приклад з Положинським. Коли ми не витягували оренду, я зателефонував йому, попрохав приїхати, покрутити дискотеку. Через тиждень він приїхав - був повний зал. Іноді ми робимо таку фішку, як діджей-суперстар – виступи музикантів з ім’ям – Сєня, Фоззі, «Mad Heads XL», гурт «КАМON!!!» - всі ці люди можуть бути у нас і крутити свою улюблену музику для хмельничан. ? Розкажи про новий проект корпорації «MATADOR» - hаndmade shop «Добро». Зараз в Європі пішов бум на прикраси, зроблені вручну, тобто мається на увазі, що таких прикрас не буде багато (ексклюзивність). В Україні і в нас у місті є багато майстрів, які роблять такі ексклюзивні речі і продають через інтернет. Ми вирішили зробити для цього магазин. Але не магазин в звичайному для хмельничан розумінні, а магазин-салон (таких дуже багато в Берліні, тобто затишне місце в центрі міста, куди можна зайти вибрати подарунок (біжутерію, картину, книжку і ін.), придбати щось із одягу, випити кави, послухати музику, попрацювати з ноутом (буде вайфай). В режимі магазину місце буде відчинено для всіх, в режимі салону – лише для друзів, так як місця там не багато.