МузПростір

Нещодавно відомий російський музикант, лідер рок-групи «Акваріум» Борис Гребенщиков гастролював Україною – із камерною, акустичною програмою «День радості».

В особистому спілкуванні легендарний БГ – сам суцільна радість. Від нього «фонить» лише позитивом. А ще – колосальною мудрістю. Видається, цей чоловік знайшов для себе відповіді на усі запитання... Ця розмова кореспондента «ВЗ» з Гребенщиковим – про «рок» і «попсу», владу і гроші, радість і позитив... «Мене усьому навчила музика» ? З чого для вас розпочинається день радості? - З того, що прокидаюся. Радію усьому. Уже сам факт, що кожен із нас живе і здатен сприймати усе, що відбувається довкола, - привід для радості. ? Для вас щодень – день радості? Чи бувають і дні смутку? - День радості для мене – щодня. А смуток і радість – взаємозамінні поняття. Головне – що щось відчуваю, бо це означає, що живу. Смуток виникає, коли чогось не можемо зрозуміти. Коли нав’язуємо світові якісь свої ідеї, а світ каже: «А я не хочу так». За великим рахунком, сумуємо з одного і того ж приводу: хочемо, щоб вода у річці текла не в той бік, а в інший. Або: коли сонце – хочемо дощу, а коли дощ – сонця. Смуток виникає через те, що нам не подобається те, що є, - нам хочеться, аби усе було навпаки. ? Багато хто називає вас гуру… - Не приймав цього на себе. Розцінюю це як людське нерозуміння. Адже для того, щоб бути вчителем, потрібно для початку – погодитися на це, відтак – відповідати за своїх учнів. А щоб відповідати за них, їх потрібно знати. Бо ж не можна передавати знання тому, кого не знаєш. Люди не розуміють цього, вони у полоні якихось своїх ідей. Мене ж усьому навчила музика. І тепер передаю далі у музиці те, чого свого часу сам навчився. «Року давно не існує» ? Ви – один з тих, хто часто каже про те, що «рок» вмер. Ще наприкінці 1990-х… - Та ні, «рок» не вмер – він просто перестав бути цікавим. Рок-музики як такої давно не існує. Це тільки в Росії досі думають, що «рок» є – бо не знають, що таке «пост-панк», «пост-рок»… Усе давно зрушило з місця. А в нас завжди чіпляються за старі поняття. Така вже у нас країна… ? Як ставитеся до спекуляції на слові «рок», яке само собою - голосне? Кожна друга новостворена група величає себе рок-командою… - Нічого голосного у слові «рок» не бачу. Хоча усе своє життя прожив із цією музикою, знав її у всіх її формах. Помітив, що у нас дуже обмежене коло людей слухає різну цікаву музику. Більшість слухає одне й те ж і вважає, що так і повинно бути. Є люди, які досі слухають Deep Purple. А начебто уже давно вимерло те покоління, яке винайшло цю музику… А щодо спекуляції на слові «рок» - та будь ласка. Якщо люди спекулюють на понятті, яке давно вийшло з обігу, це свідчить про одне – вони не в курсі того, що відбувається за вікном. ? Але вас як рокера з поважним стажем це мало б обурювати… - А я – не рокер. Якби був рокером, сидів би зараз тут, а в мене було б сиве поріділе довге волосся, шкіряна куртка, був би з похмілля, тож пив би не чай, а пиво, а поруч ще б якась дівчина сиділа – також з похмілля, у напівпритомному стані… ? Як самому собі пояснюєте засилля «попси», численних «пающіх трусів» у радіо- та телеефірах? У контексті вічного протистояння рок- та поп-музики... - Яке протистояння? Його немає і ніколи не було. Усе це вигадки. Згадати 1967-68 роки – огляди платівок The Beatles у британських газетах йшли під рубрикою «Поп». «Поп» – це популярна музика. А щодо засилля «попси»... Як на мене, пересічній людині з вулиці, можливо, й хотілося б якоїсь цікавішої музики, але її ніхто їй не дає. Та, мабуть, і сама людина цього не вельми прагне. Бо ті, хто хочуть слухати іншу музику, - шукають її. От я – узагалі не слухаю радіо. Слухаю лише те, що цікаво мені. А якщо людина хоче бути масою, вона слухатиме тільки те, що їй нав’язують радіостанції і телеканали. Але ж у кожної людини є вибір. І це – прекрасно. Людина свідомо може визнати: «Так, я хочу бути масою, середнім обивателем. Хочу, щоб мені співали з трусів». О’кей! Хто такій людині відмовить? ? А вам не образливо, що ваша музика не звучить у такій кількості, в якій звідусіль чути низькопробну «попсу»? - Та я взагалі вважаю, що моя музика особливо й не повинна звучати. Ця музика має бути рідкісним, унікальним переживанням. Не впевнений навіть, чи її варто записувати та видавати. Вона може існувати лише в Інтернеті, звідки окремі любителі «качали б» її – і ставилися б до неї як до скарбу, який самі знайшли, «скачали», «нарізали»... «Перший гонорар «Акваріум» отримав через 14 років після заснування» ? Якби ваша музика не продавалася б на аудіоносіях, з чого ви тоді жили б? - А з продажу дисків ніхто з музикантів і не живе. Запис будь-якого альбому обходиться у разів десять дорожче, ніж він згодом приносить прибутку. Гроші музиканти заробляють на концертах. До речі, «Акваріум» створився у 1972-му, а свій перший гонорар ми отримали у 1986-му, тобто через 14 років. ? Завдяки чому протягом цих років група трималася купи? - Групу може тримати тільки одне - любов до музики. Є ж безліч прикладів того, що навіть при великих заробітках музиканти не можуть грати разом – у них немає цієї любові. Грішно грати разом з людьми, яких не любиш. Нічого не вийде. ? Як загалом ставитеся до грошей? Навчилися заробляти? - Не вчився заробляти. Це ніколи не цікавило мене. А до грошей ставлюся добре. Гроші – чудовий винахід. Та серйозно про них не думаю. З фінансової точки зору у мене усякі були часи. Досі не можу зрозуміти, на що ми жили у 1970-80-ті роки... Але ж жили, і жили - чудово. ? Якщо не враховувати недовгих перерв, «Акваріуму» невдовзі «стукне» сорок років. Які часи з музикування групи згадуєте з особливою ностальгією? - Узагалі не знаю такого відчуття, як ностальгія. Ностальгують ті, у кого життя не вдалося. Якщо людині подобається день сьогоднішній, невже вона з ностальгією згадуватиме минуле? Я ж насолоджуюся сьогоднішнім днем і цікавлюся завтрашнім. А все, що було раніше, звісно, пам’ятаю. Воно – у мені. Пам’ятаю, але не згадую. ? Що вам дають ваші інші творчі амплуа – живопис, фотографія, література – такого, чого не дає музика? - Ніколи не задумувався над цим. Займаюся цими речами, бо відчуваю у собі сили. Відкриваю для себе щось нове, воно подобається мені – й починаю втягуватися. Уже шостий рік веду авторську передачу на радіо (програма «Аеростат» на «Радіо Росії». – Г. Г.). І ця справа приносить мені море задоволення. Останнім часом мені вдається присвячувати себе лише музиці та радіо. На іншу творчість часу не вистачає. Бо будь-яке заняття вимагає повної концентрації. «Владі не можна довіряти при жодних обставинах» ? Вам закидають «наближеність до російської влади». Ви, своєю чергою, постійно наголошуєте на тому, що не були ініціатором зустрічей з Борисом Гризловим, Владиславом Сурковим... - Саме так – це вони хотіли поспілкуватися зі мною. Навіщо мені зустрічатися із можновладцями? Ми з ними займаємося різними речами. У людей – дивне ставлення до влади. Насправді у влади – важка робота. І, як правило, не надто приємна. Мені ж цікаво спілкуватися з хорошою людиною – хто б це не був: сантехнік чи президент. А мою громадянську позицію усі знають... ? ...Вона – не настільки протестна, як у вашого колеги із «рок-цеху» Юрія Шевчука з «ДДТ», позиція якого ототожнюється із гнаним у Росії рухом «Марш незгодних»... - Ну, Юрко завжди був незгодним. І такі люди також потрібні. Недавно прочитав, що він в Іжевську заступився за триста сімей, після чого будинки яких мер міста пообіцяв не чіпати. Тепер триста сімей зобов’язані Шевчукові. Це – великий подвиг. ? То вам політика сучасної російської влади не настільки заважає, як тому ж Шевчукові? - Політика не може мені заважати чи не заважати. Свою країну я люблю, а владу – ні. Виріс із конкретним ставленням до влади – знаю, що владі не можна довіряти при жодних обставинах. Знаючи це, можна жити спокійно. ? Спокій – одне, та чи комфортно вам живеться у вашій країні? - У Росії ніколи не було комфортно. І в Україні – теж. І не буде... Причина – у психології наших народів. Чому ще до князя Володимира ми кликали варягів? Звідки взялися Рюриковичі? Ми самі їх сюди покликали. А покликали, бо самі з собою порозумітися не можемо... ? І немає світла в кінці тунелю? - Не те щоб світла – навіть тунелю немає. У нас – усюди світло, тож навіть тунель непотрібен... Усе це треба просто прийняти. Ми – такі, якими є. «Негатив – у головах людей» ? Ваші прихильники прислухаються до вашої філософії. Якими головними філософськими категоріями керуєтеся у житті? - Поняття не маю... Просто живу. ? Що тоді для вас табу? - Не вколовся б героїном. Не люблю колотися... Мені це нецікаво. ? На що вам вистачає часу, окрім творчості? - Більшу частину свого життя займаюся одним – живу. А творчість – лише одна зі складових мого життя. Головне ж – бути людиною, а не творчою одиницею. ? Вам подобається жити у наш час? - Так. Це – найкращий час. Я так відчуваю. У житті – усе прекрасно. Не бачу нічого не прекрасного. ? Звідки у вас стільки оптимізму, позитиву? - Дивлюся довкола - і не бачу нічого непозитивного. Негатив – у головах людей. А голови потрібно чистити. І пильніше придивлятися до того, що довкола нас. Довідка «ВЗ» Борис Гребенщиков народився 27 листопада 1953 р. у Ленінграді. У 1970 р. закінчив фізико-математичний ліцей. А в 1974 р. - факультет прикладної математики-процесів управління Ленінградського державного університету ім. Жданова, працював у НДІ соціології. Влітку 1972-го разом з Анатолієм Гуницьким і однодумцями заснував групу «Акваріум». У квітні 1980-го після виступу на Тбіліському рок-фестивалі Гребенщикова виключили з комсомолу (вступив у 1967 р.), зняли з посади молодшого наукового співробітника, звільнили з роботи, а «Акваріум» офіційно заборонили... На початку 1990-х група на кілька років припинила своє існування. Об’єднавшись знову, музиканти під незмінним лідерством БГ досі записують альбоми і дають концерти.