МузПростір

Гурт «Гуляйгород» у головах сучасної молоді викликає переважно одну асоціацію – «Тартак». Дійсно, найбільшої слави етногурт з Кіровограда зажив саме після релізу багато у чому революційного альбому з «тартаками». На диво гармонійне поєднання автентичного співу з важкими гітарами та швидкими речитативами Сашка Положинського вражало та дивувало українських меломанів. Однак 12-ма піснями того диску діяльність «Гуляйгорода» далеко не вичерпуються.

Збираючи національний фольклор по селах та виступаючи з народними піснями, молоді хлопці та дівчата з «Гуляйгорода» не лише популяризують народну музику серед сучасної молоді, а й роблять чималий внесок у вітчизняну археографію та фольклористику. 11 липня у рамках «Країни Мрій» проводився майстер-клас з українського танцю від «Гуляйгорода». Саме з цього і розпочалося інтерв’ю Сергія Постольникова (прізвисько «Оселедчик» одержав від своєї бабусі) з кореспондентом «ТТ».  

? Сергію, розкажіть про ваш виступ на фестивалі.  - Це центральноукраїнська музика і танці – все, що нам вдалося записати в селах Полтавщини, Черкащини та Кіровоградщини, тобто в районі Кременчуцького водосховища. Дві скрипки, бубон і басоль (народний музичний інструмент, що нагадує віолончель. – авт.) – це класичний музичний супровід для сіл цього регіону. ? Як відбувається процес запису матеріалу?  - Приїжджаємо в село, знайомимось з людьми, розпитуємо найстаріших. Таких найстаріших, які ще могли би добре говорити, співати… ? …танцювати…  - Ну, з цим, звісно, проблем більше. Але, повірте, є ще бабці-дідусі, які здатні такого гопака врізати! Крім того, шукаємо людей, які можуть грати на музичних інструментах. Зараз, на жаль, вже складно знайти, приміром, гарного скрипаля. ? Яку кількість сіл вам вдалося «дослідити»?  - Ми точно не рахували, ну десь близько ста набереться. Причому не можна говорити, що у Кіровоградській області пісні такі, а на Черкащині – зовсім інакші. Буває так, що сусідні села у плані фольклору кардинально різняться. Або навпаки: село у Черкащині, а як пісні послухаєш – чисті полтавці! ? Це ваше хобі чи основне місце роботи? Чи можна жити з українських народних пісень?  - Ну живемо ми в основному з виступів. Багато хто у гурті (зараз «Гуляйгород» складається з 10 людей) має ще якусь іншу роботу. Особисто я займаюся лише цим, а є у нас і вчителі шкільні, і аспіранти… ? У 2005 році ви з гуртом «Тартак» випустили альбом, у якому поєднано автентичний спів з сучасним хіп-хопом. Як народився такий сміливий проект? - Тоді було це часом навіяно. Про українців ніхто нічого не знав, включно з самими українцями, тож нам просто необхідно було якось це популяризувати. Зараз усе це потроху перестає бути таким разючим. ? З якими ще стилями можна поєднати український етнічний спів? Чи поєднується він, приміром, із джазом? - Запросто. До речі, це було б дуже цікаво. Я думаю, що музика з музикою, навіть дуже різна, при професійній обробці завжди може поєднатися. Все залежить від професіоналізму людей, які її роблять. А в цьому плані якість народжується з кількості. На 45 мільйонів населення нашої країни існуюча кількість автентичних колективів - це дуже мало. Джерел нашої історії, отих бабусь з дідусями, ще достатньо. Дефіцит скоріше у молоді, яка б цікавилася фольклором і збирала його. Це можуть бути не лише онуки кобзарів. Ми, приміром, з рештою гурту теж не виростали на народних танцях чи колискових, бо були дітьми міста. ? У різних селах одну пісню можуть співати трохи по-різному. У таких випадках ви обираєте одну з них чи намагаєтесь поєднати? - Ні, жодних синтезів. Ми намагаємося дослідити саме найстаріші версії. Інколи це робиться фактично «з уламків». Бувало так: люди, які нам іще можуть пісню проспівати, знають лише половину тексту, а цілу пісню пам’ятають лише найстарші люди, однак вони її проспівати вже не можуть. От збирали їх разом, одних розпитували, іншим надиктовували, і так на очах відроджувалася пісня…