МузПростір

Щоб зібрати повну залу прихильників, харківському гуртові «Lюk» не обов’язково презентувати новий альбом чи виконувати ще ніким не чуті композиції. Достатньо просто заспівати хіти, що вже так полюбилися українським та зарубіжним слухачам, і зарядити клуб http://www.jazzter.com.ua/ «Jazzter» неймовірною позитивною енергетикою! А ще — дати МузПростору інтерв’ю:)

 

? Як вам концерт?

 

Оля (солістка):  У мене море чудових емоцій після концерту! Раніше я по три дні не могла відійти від виступів, сиділа вдома і навіть не могла ні з ким бачитися… А тепер у мене з публікою такий взаємообмін, що готова піти дати ще пару концертів (посміхається). Раніше люди просто «були присутніми», а тепер процес обміну енергією двосторонній. Я спеціально готувалася до цього концерту, шукала пелюстки троянд, тому що хотілося, щоб у людей був такий чарівний настрій!

 

? Харків надихає особливою атмосферою?

 

Костя (автор французьких текстів): У Харкові гурт дає не так багато концертів, тому люди чекають, коли ж «Lюk» виступить знову.

 

Оля: До харківських концертів ми готуємося найбільше, завжди вигадуємо якісь костюми. Адже Харків — таке місто, де всі рідні і знайомі, тут багато музикантів…

 

? Ви багато гастролюєте. Що із численних концертів запам’ятовується?

 

Оля: Кожен концерт — це дуже яскраві враження, що лишаються в серці. Запам’ятовуються люди, що приходять вдруге чи втретє. Ти розумієш, що ти їм сподобався і що люди хочуть отримати цей заряд енергії знову. Я таким людям дуже вдячна, тому що це дуже віддані слухачі. А ще краще, коли прихильники не бояться підійти після концерту поспілкуватися, я за живе спілкування! Я не люблю, коли артисти позиціонують себе як: «Я — зірка!»

 

? Ви не думали, що час виходити на новий, більш масовий рівень музики?

 

Оля: Мені здається, що музика, яка заслуговує бути відомою не лише у вузьких колах, рано чи пізно все одно «вистрелить». Гурт повинен гармонійно розвиватися. Погано, коли гурт нічого собою не являє, альбома ще немає, але вже є кліп, 350 PR-менеджерів і директорів, але немає стрижня, котрий проб’є будь-яку стіну.

 

? У «Lюk»-а є такий стрижень?

 

Оля: Страшно сказати, але ми з групою вже 10 років разом…(посміхається).Ми настільки добре один одного знаємо, у нас, як і в родині, бувають усілякі сварки, але існує компроміс, ми розуміємо, що робимо спільну справу. «Lюk» — це п’ять абсолютно різних людей, п’ять характерів, ми дивимося різне кіно, різну музику…

 

Костя: Різні особистості «змішуються» в одній справі, саме тому творчість гурту така цікава!

 

? Ви багато гастролюєте Росією, дехто навіть асоціює вас із російською музикою.

 

Оля: Дивна штука:у будь-якому місті, чи то в Росії, чи в Україні,  Польщі, Литві у людей, що приходять на наші концерти, є щось спільне! Ці великі оченята, відкриті посмішки, є щось внутрішнє, що цих людей пов’язує.  Що це — я не знаю.

 

? Може, це гурт «Lюk»?

 

Оля: Ні, наша творчість — це тільки засіб передачі того, що Хтось нам «звідти» дає, а ми вже передаємо слухачам. Адже є якась енергія, що всім рухає, а ми тільки інструменти, які доносять це до людей. Хтось доносить через вірші, хтось — через картини. Творчі люди пов’язані з усіма планетами.

 

? Ви взагалі відомі як гурт, що виконує «пісні для шопінгу на Марсі»...

 

Валік (гітарист): Чесно кажучи, мені вже так набридли всі ці марсіанські пісні.Років два-три тому ми вже поговорили про це і виявилося, що нам усім вже це набридло, скільки можна! (посміхається)

 

Оля: Мабуть, ми з них уже виросли.

 

? Часто українські гурти стають знаменитими тільки після того, як зроблять тур у Росії —так було з «Бумбоксом», «5’nizz»-ою та багатьма іншими. Чому так?

 

Оля: Це принцип «молодшого брата»,мовляв, Україна — маленька країна, а Росія — велика… Тільки гурт «засвітився» у Росії — українська публіка його приймає. З нами було аналогічно: ми давали концерти у Харкові й Києві, люди ходили, говорили що «Lюk» — непоганий гурт, але не більше того. Аж поки ми не поїхали у Москву, брали участь у багатьох фестивалях, давали концерти у Росії і нас помітив продюсер Олег Нестеров (колишній учасник гурту «Мегаполіс»).

 

? Кліп на пісню «Зима» — короткометражка одного з ваших шанувальників. Мабуть, така відданість вражає?

 

Оля: Звичайно! Є люди, котрі відгукуються, відчувають музику і хочуть щось зробити просто так! Але бувають і неприємні історії. Наприклад, київські режисери запропонували нам знімати кліп на пісню «Mathun Chakraborti» безкоштовно. Все так чудово починалося, але у Києві все рано чи пізно стосується грошей. Частину матеріалу ми вже відзняли, і він дуже красивий, тому я сподіваюся, що люди все ж одумаються і доведуть справу до кінця.

 

? Бувають конфлікти у галузі шоу-бізнесу?

 

Оля: От, наприклад, київські програми дуже люблять без дозволу брати нашу музику. По-перше, про таке потрібно домовлятися, а, по-друге, матеріальний бік справи. У програм є ротація, вони платять ведучим, але чомусь нехтують музикантами. Це нечесно, адже ми теж працюємо і витрачаємо енергію. Я не говорю про мільйон доларів, але хоч мінімально, вони повинні нам матеріально віддячити. Наприклад, було реаліті-шоу «Історія одного ресторану», у яких навіть у титрах не було написано, що використана наша музика.

 

? Валік, в одному з інтерв’ю Ви сказали, що викладати в університеті і бути музикантом для вас — вести подвійне життя і що університет — єдине місце, де ви підкорюєтеся правилам. А творчість дає свободу від правил?

 

Валік: Від подвійного життя я трохи втомився. Мабуть, буду зав’язувати із викладанням, хоча це буде не так скоро. В університеті дійсно не можна не виконувати умов, але настає такий момент, коли і творчість починає диктувати правила.

 

Оля: Дивлячись, за якими правилами жити. Якщо не говорити один одному неприємні речі — це гарне правило. А якщо взяти за правило прокидатися рано вранці, іти на роботу, потім додому… Тоді ти втрачаєш свободу і входить у залежність. Іноді варто забувати про умовності, щоб згадати, що ти людина, а не зомбі, що тільки ходить на роботу…

 

Валік: Все зводиться до того, щоб не ходити на роботу! Найстрашніше у житті — ходити на роботу! (сміється).

 

? Натхнення приходить, коли вам погано чи коли добре?

 

Валік: Буває по-різному добре і по-різному погано. Буває ТАК добре, що вже навіть і творити не хочеться…(сміється).

 

Оля: Не важливо, у якому ти стані, головне — щоб хотілося творити!