«Gouache»: Музика — це надовго!

? «Gouache» —це комерційний проект?

Ваня: Це не проект, це — гурт, однозначно. Просто зібралися люди і вирішили грати музику, яка подобається.

? Тобто  ви всі друзі, що займаються спільною справою?

Макс: Так, ми дружимо. Незважаючи на те, що я приєднався до гурту останнім, я сприймаю нас як команду. Я, напевне, можу назвати учасників «Gouache»  найближчими людьми.

? Від фанатів ще не втомилися?

Ваня: Спілкування з прихильниками вистачає.  Все залежить від того, як ти на це відгукуєшся. Якщо охоче ідеш на контакт і спілкуєшся, починаєш «обростати» знайомствами і відчуваєш себе дещо громіздко. Я не люблю такого, мені подобається, коли навколо близькі і невипадкові люди.

Макс: Взагалі не дуже приємно — всі ці прихильники, прихильниці, хоча, звичайно, класно, якщо вони є. Я, наприклад, не дуже люблю, коли хвалять. Я маю на увазі, так сильно хвалять, що аж хочеться кудись зникнути або сказати: «Ну досить уже!»

? А якщо це щирі емоції після концерту?

Ваня: Завжди орієнтуєшся на місці! Коли бачиш очі — зрозуміло, щира людина чи ні.

? Ви вже «прокидались знаменитими»?

Ваня:  Мабуть, усі уявляють це як єдиний момент— раптово ти прокидаєшся відомим. Ні, це просто щоденна робота. Мені з різних джерел приносять інформацію на зразок «тебе бачили тут» або «ти був там»…Мені не вдається слідкувати за всіма подіями, а може,якщо збоку подивитися, то складається враження, що ми знамениті. Я до цього ставлюся просто, я лише роблю свою справу.

? Щодо «своєї справи». Ви працювали у театрі, продюсером, дублювали фільми. Як ви думаєте, музика для вас — це надовго? Чи, можливо, з’явиться нове захоплення?

Ваня: Музика — це надовго! Для мене це те, що іде з дитинства, справжнє, те, що завжди в мені було. Я це зрозумів і почав усіляко підтримувати в собі і розвивати.

Макс: Якщо воно в тобі існує, то нікуди не зникне, навіть якщо доводиться паралельно займатися ще чимось.

? А як зрозуміти, що саме ця справа — «твоє»?

Ваня: Потрібно займатися не просто тим, що тобі подобається, а тим, що найкраще виходить. Наприклад, хтось мріє стати балериною, але ноги зовсім не туди стоять,  і людина битиметься об цю стіну багато років, а потім прийде розчарування.

Макс:  Якщо людина буде прагнути чогось, то рано чи пізно обов’язково досягне.

Ваня: Є два типи людей:ремісники, які починають роботу з нуля і доходять до певного щабля, а є такі, які тримаються на таланті, а вже потім підключають працю. І так, і так можна, головне —обов’язково щось робити, адже бажання не даються просто так. Скільки сьогодні молоді, яка взагалі нічого не хоче?

? А ви вірите, що мистецтво, у тому числі і ваше, здатне зацікавити і «возвисити» тих, кому все байдуже? 

Ваня: Я думаю, все,  що зроблено чесно, від душі, буде вражати. А те, що вражає, залишає слід. Ти віддаєш часточку себе — і вона у комусь лишається.

Макс: Звичайно, здатне!І тут важливо слово «чесно», при цьому все має бути добре зіграно, з якісною музикою чи ритмом, що заводить. Головне — мистецтво повинно щось нести і бути щирим.

? А що «чесне»  надихає вас?

Макс:  Щодня ми переживаємо величезну кількість емоцій, і надихати може що завгодно, у той час як будь-що може також  і забрати настрій.  

Ваня: При чому, треба вміти зберігати його, адже настрій втратити дуже легко. Справжнє — це те, з чого можна почерпнути, головне — розуміти, що ти наповнюєшся. Буває, від дерева у парку іде така енергетика, набагато більша, ніж  від людей, які щось тобі «пропонують, пропонують»…(перекривляє)

? Ви збираєтеся виходити на зарубіжний ринок чи, принаймні, заспівати тандемом із кимось «звідти»?

Ваня: Взагалі це було би круто, але цим треба серйозно займатися. Потрібно шукати студії, продюсерів, які хотіли би співпрацювати. Ми як команда, яка тут уже чогось досягла, йдучи за кордон, починатимемо все з нуля.

? Чого б ви хотіли досягти?

Макс: Підкорити собі маси, розбестити уми…(сміється)

Ваня:  Грати музику! (посміхається)

Макс: І донести її максимальній кількості людей!

Ваня: я пам’ятаю концерт, який ми зіграли для десятьох чоловік —клуб знаходився далеко, було дуже холодно і мало хто зміг туди доїхати. Але було кльово вже тому, що ми просто отримували кайф від своєї роботи. Не важливо, скільки людей, вони пішли з вечора щасливими, тисли нам руки і казали, що було круто.

? Як ваші родини реагують на вашу діяльність?

Макс: Моя дівчина (Анна Добриднєва, гурт «Пара нормальных»— авт.) займається абсолютно тим самим, вона мене дуже добре розуміє. Ми взагалі ніколи не бачимося…(сміється), тобто, ми просто рідко бачимося, тільки у цьому складнощі. Головне те, що ми займаємося однією справою, прагнемо одного і того ж.

? До якого жанру ви відносите свою творчість?

Макс: Музичного! (сміється)

Ваня:  Можна назвати це брит-попом і на цьому поставити крапку з визначенням жанру. А взагалі намагаємося робити музику так, як відчуваємо. Все одно є певні рамки, наприклад, якщо завтра ми заспіваємо шансон , це не буде  нормально сприйматися глядачем. Потрібно існувати у єдиному полі, яке нам ближче.

Макс: Межі між жанрами дуже стерлися, що важко визначити, до якого стилю та чи інша пісня належить.

Тарас: Ми часто експериментуємо, наприклад, над аранжуванням, поки не досягнемо того результату, який нас задовольнить.

? Коли важко, опускаються руки?

Ваня: Я про таке навіть не думав, я розумію, що знаходжуся на своєму місці. Це просто труднощі, які зустрічаються, і їх класно долати, добре навіть, що вони є! Коли щось не виходить — це значить, що скоро це вдасться! Я завжди намагаюся щось собі довести, і навіть коли це не допомагає, то я іду, відпочиваю, повертаюся і…продовжую «ковбашити» далі! (сміється) 

Під час інтерв’ю хлопці жартували і підтримували легку невимушену атмосферу. Коли менеджер покликав музикантів готуватися до виступу, мені здалося, що я просто поговорила із близькими друзями. От такі вони, щирі і милі, «Gouache».