МузПростір

Наталія Дзеньків, більш відома як Lama, народилася та більшість свого життя прожила в Івано-Франківську. В 1996 році почала свій творчий шлях в групі «Магія». В Київ дівчина переїхала в 2000 році, і з того часу вона зі своєю командою почала працювати вже над новим проекту під назвою «Lama». Пісня «Мені так треба» заполонила всі теле- та радіо канали. А в 2006 році вже був дебютний альбом співачки.

Виявилося, що поспілкуватися з Наталею можна не докладаючи надзусиль. Сьогодні саме ця молода та мрійлива дівчина розповідає все про себе та свою творчість.  

 

? Наталя, розкажіть, якими були Ваші перші кроки в світі шоу-бізнесу?

 

- Це дуже довга історія. Все починається навіть не з «Магії», а ще з мого дитинства. З ранніх років я навчалася в музичні школі. Вже тоді в мене була велика тяга до музики. Потім було музичне училище. Під час свого навчання там у мене вже назрівав план щодо реалізації своїх пісень, але я тоді ще не знала як це можна зробити. Я тоді була не дуже впевнена в тому, чи варто йти в світ шоу-бізнесу. Про те, що я дійсно хочу співати я зрозуміла після поїздки до Німеччини, де я відвідала концерт Джона Бон Джові. І коли мені купили синтезатор, а на той час це була велика розкіш, тоді я вже точно вирішила створити групу. Але як це зробити я ще на той момент не знала. Після закінчення університету я пішла співати до Гуцульського ансамблю пісні і танцю, де на той час працювали мої батьки. Саме вони  мене туди спрямували. Я деякий час поспівала в хорі. Після чого зрозуміла, що це не моє. Приблизно тоді я познайомилася з дівчиною, яку звали Світлана Ример, ми з нею вирішили створити групу «Магія». Вона тоді писала текст, а я – музику. Коли пісні були обробленні, ми їх принесли на Івано-Франківське радіо. В той період там працював Віталій Телезін. Ми з ним познайомилися, він послухав нашу музику. І на одному з наших концертів він до нас підійшов і запропонував нам співпрацю. На той момент, коли ми самостійно писали і робили цей продукт нам було дуже важко, тим паче, що у нас не було необхідного досвіду. Віталік нам запропонував декілька пісень, серед яких була пісня «Світло і тінь». Я тоді зрозуміла, що то моє, і музика, і слова мені дуже сподобалися. Ми підписали контракт і почали концертувати. Після гастролей, а ми їздили з концертами по Західній Україні, ми зрозуміли, що наш проект є необхідним. Доказом цього стала наша популярність. Нам треба було йти далі. А далі один вихід – продатися агенції «Територія А». Але ми вирішили цим шляхом не йти. Так вийшло, що якраз у той час ми переїхали жити до Києва. Коли я почала жити в столиці, я зрозуміла, що «Магія» вже відходить у минуле. Мені здалося, що ця музика є вже за дитячою для мене. «Lama» розпочалася вже років через п’ять після «Магії». Ми, звісно, в цей період писали, як музику, так і слова. Вони спочатку кардинально не відрізнялися від тих, що були раніше. Але вже пізніше вони стали іншими – коли вийшла пісня «Мені так треба», тоді  я зрозуміла, що це вже зовсім інша музика.

 

? Ви пам’ятаєте свої студентські роки?

 

- Звісно, пам’ятаю. Я навчалася в музичному училищі. На заняття я завжди ходила з якимись віддаленими від навчання думками. Мені було, чомусь, не цікаво навчатися. Я була тоді в мріях про те, як зробити свій проект.

 

? Ви часто кажете, що кохання – це життя. А можете згадати своє перше кохання?  До речі, пісня «з тим кого любила» пов’язана з Вашим минулим?

 

- Вона пов’язана. Більше того, коли я пишу про своє минуле, то воно завжди співпадає з моїм теперішнім. Я постійно перебуваю у тому стані, в якому я вже колись була. Але назвати своє перше кохання, чи те, хто це був я не можу. Мені завжди здається, що моє наступне кохання – є коханням всього мого життя.

 

? Якими якостями повинна володіти людина, щоб їй посміхалася доля?   

 

- Перш за все людина повинна бути працездатною, бо якщо лежати на канапі і чекати манни небесної, то воно ніколи нічого з неба тобі не звалиться. Я дотримуюся того, що людина повинна бути хорошою, чесною та справедливою. Щоб до неї тягло інших людей. І такій людині буде фартити.

 

? Ви казали, що в Києві почали вивчати англійську мову, а не виникає бажання заспівати цією мовою, чи якоюсь іншою іноземною?

 

- У мене є таке бажання, тим паче, що в своїх творчих планах я прагну в майбутньому заспівати англійською мовою. Але для цього потрібно дібрати і час і влучний момент, коли це треба починати. Я повинна бути готова співати англомовні пісні. І поки я до цього не дозрію, я співати їх не буду. У перспективі ми плануємо рухатися на Захід. Хоча нещодавно до нас прийшла звістка, що нашою творчістю зацікавилися і в Росії. Навіть говорять, що наші відео потрапили в Білорусь. Дуже приємно, що нас там цінують. Хоча ми ні яких зусиль для цього не докладали.

 

? Ви казали, що не цураєтеся людського життя, можете проїхати на метро, купити якусь річ у Second Handi. А коли Ви їздите в метро, Вас там впізнають?

 

- На сьогоднішній день я дуже рідко їжджу на метро. Але, нещодавно, нам необхідно було не запізнитися на одну зустріч, а через затори в місті на машині це зробити було не реально. Тому, ми вирішили проїхатися на метро. Це було жахливо. Зараз в метро відчувається, якась негативна енергетика, і тому немає жодного бажання там їздити.

 

? А в своєму рідному місті їздите громадським транспортом?

 

- Ні, я там також не користуюсь громадським транспортом. Але, коли я співала в «Магії», то завжди добиралася на маршрутці, мене там часто впізнавали, брали автографи. Такі поїздки в громадському транспорті приносили мені завжди позитивні емоції та гарний настрій.

 

? У Вас тоді з «Магією» було багато концертів?

 

- Так концертів було багато. Тоді це була якісна поп-музика у нашому виконанні. Тексти пісень були більш простими для сприйняття. Звісно, у змісті самих пісень була філософія, а музика нагадувала «Modern Talking».

 

? Скажіть, а якщо порівнювати з «Магією», склад групи змінився?

 

- В «Магії» взагалі не було музикантів. Там співали дві дівчини, і це був склад групи. А в «Lami» зараз зі мною на сцені працюють живі музиканти. Щоправда, вже двоє людей в нашій групі змінилося – барабанщик та басист.

 

? А як Ви знаходите музикантів? Влаштовуєте кастинг?

 

- Ні, ні якого кастингу немає. Все якось відбувається само по собі. Це випадкові зустрічі, випадкові знайомства. Прийшов гітарист, привів з собою басиста. Один підійшов, інший ні, так все і відбувається.

 

? На Вашу думку політика та шоу-бізнес повинні пов’язуватись?

 

- Як на мене, музиканти повинні співати, а не лізти у політичні інтриги. Вони повинні проповідувати не політику, а музику.

 

? Ви погоджуєтеся з тим, що пісні дуже часто лікують людей?

 

- Так, я цілком з цим погоджуюся. Я якось нещодавно читала у нас на форумах, писали дівчата, у яких були дуже важкі хвороби, що прослухавши пісню «Тіло тремтить», вони заліковували свою душу.

 

? Якісна музика – це формат, а як можна назвати ту музику, яку крутять на радіо?

 

- У нас в країні форматом вважається не тільки якісна музика, але й та музика, котра не відповідає жодним критеріям справжньої якості. Неформатною признали пісню «Мені так треба».  Ми зараз намагаємося своєю творчістю показати людям, що неформатна музика може бути форматною та якісною.

 

? Що Вас може здивувати в людях?

 

- В людях мене дивує непостійність. Наприклад, людина тобі зараз каже одне, а через три секунди кардинально змінює свою точку зору. І ти вже дивишся на зовсім іншу людину, на чужу людину.

 

? Чого Ви найбільше боїтеся?

 

- Більш за все я боюся зради. Не важливо від кого, чи то від друзів, чи то від коханої людини. Можливо, боюся, що в країні так нічого і не зміниться на краще, що всі старання та намагання щось змінити були марними.

 

? Якщо у Вас є вільна година, як Ви її, зазвичай, проводите?

 

- Я дуже сильно люблю спілкуватися, чи то з друзями, чи з людьми з моєї групи. Інколи  я читаю книжки, музику слухаю, дивлюся живі концерти. Особливо, коли до Києва приїздять західні групи. Також в кіно я дуже сильно люблю ходити. Тим паче, що сьогодні у нас таке життя, що хочеться просто прийти в кіно, подивитися  прем’єру, розслабитися та відпочити.

 

? Шопінг дуже добре заспокоює людей. А Ви часто ходите за покупками?

 

- Ні, не часто ходжу по магазинах.  Просто в наших shopах не завжди можна знайти те, що тобі насправді потрібне. Через це я майже всі речі купую закордоном. В Україні є тільки два варіанти: або Second Hand, де я вже до речі давно не була, або співпраця з особистим дизайнером.

 

? У Вас ніколи не виникало такого відчуття, що Ви досягнули всього, чого бажали у своєму житті?

 

- Ні, такого відчуття ніколи не було. У мене завжди є бажання рухатися далі. Є такий вислів: люди, які мало знають, їм здається, що вони Боги, і чим більше знає людина, тим більше вона розуміє, скільки ще не пізнала.