Музикант – це в першу чергу тонка творча особистість, а вже потім п’яне і брудне бидло. А втім, як на мене, це звичайна людина. Тому серед музикантів також (як і серед звичайних людей) є ідеалісти та максималісти. Це люди, які можуть сидіти і писати одну пісню місяцями, але мають знати, що вона вийшла якісно, самодостатньо, цікаво, та просто ідеально. Багато хто цього не розуміє, але на вкус і цвЄт, як то кажуть…. Моя кохана каже, що мені ідеалізм також властивий і саме тому в мене іноді бувають конфлікти з іншими членами гурту. Але річ зараз трошки не про це. Сьогодні я б хотів поговорити про музичні інструменти і їх необхідність для музиканта. Адже ідеалістам треба різний звук, різні ефекти і, бажано, все і одразу і в одній пісні. От і виникає питання: а хіба не можливо обійтись однією гітарою (я гітарист і тому буду говорити в контексті гітаризми) і пальцями?

Завжди існували психи, які хотіли мати всього і побільше. Так і серед гітаристів. Згадати навіть Slash (EX-Guns N Roses, Velvet Revolver) з його десятками (або сотнями) Gibson Les Paul, Joe Bonamassa – бачив на відео його арсенал – не слабо, John Frusciante (Red Hot Chilli Peppers) – псіх-адіночка з тонами примочок, Steve Vai з його «гІтарнИм хранІлІщЄм», Yngwie Malmsteen – з його десятками Fender Stratocaster та багато інших «фанатиків».

slashguitars.jpg  jimi_hendrix_woodstock1.jpg

 З іншої сторони, є купа відомих гітаристів-мінімалістів, які все життя грали на дешевих інструментах і не парились купою обробки. Згадати тільки Jimi Hendrix – в нього були тільки Fender Stratocaster, Fuzz Face, VOX Wah та Marshall, Stevie Ray Vaughan - з Fender Stratocaster та Ibanez Tubescreamer, або Curt Cobain (Nirvana), який все життя купував дешеві гітари в комісійних магазинах і трощив їх на концертах.

Погодьтесь, що для того, щоб грати – треба мати лише інструмент. Вокалісту – голос і мікрофон, гітаристу – пальці і гітару, клавішнику – пальці і фоно… Це не значить, що музикальний мінімалізм – це не правильно. Ні, серед останніх є дуже багато перфекціоністів. Просто ці люди відточують все це на ОДНОМУ інструменті. І виходить не гірше, ніж у перших.

З іншої сторони «плох тот солдат, что не хочет быть генералом». Я впевнений, що всі гітаристи хочуть мати класну гітару, барабанери – класну «кухню» і так далі... Інша справа, що одні купляють собі в решті решт інструмент, який їх задовольняє і МОЖУТЬ на цьому зупинитись, а інші не здатні – їм треба шукати різні інструменти. Наприклад гітари – кожна з них має свій голос і коли ти знайшов своє, можна і зупинитись. І я так думав. А потім почав пробувати інші гітари і захотів мати все більше і більше голосів.

Також існує думка, що для запису необхідно мати гори всього цього еквіпу. Різні гітари, різні педалі, різну обробку, різні підсилювачі з різними кабінетами. Тоді не існує обмежень в записі. Кожну пісню можна поділити на частини і прописати кожну частину в різний еквіп. Це робить звучання різноманітним, цікавим і не однотипним. А ось на концертах достатньо мати один інструмент і примочку. І все – поїхали. Ніби на концерті менша увага звертається на звук. Особисто я з цим не згоден в корні. Навіщо годувати слухача «спрощеним» звучанням. Люди прийшли почути щось цікаве і нікого не гребе легше чи важче тобі, як музиканту, буде грати. Головне – результат – те що почує слухач.

Але, звичайно, трапляються і відверті лажі. Іноді буває таке, що організатори ігнорують вимоги і технічні райдери музикантів. Тоді слухач отримує лайновий звук, а музиканти – додатковий головний біль. В моїй практиці таке трапилось вперше, коли наш гурт їздив на виступ в славетне місто Ярмолинці. Все було дуже погано – апаратура погана, ніякого саундчеку, ніяких моніторів та прострілів. В таких умовах необхідність в хороших інструментах та обробці просто відпадає. Адже тоді Fender Custom звучить не набагато краще, ніж бюджетний дешевий Squier.

Також вагоме слово в «гонку музикальних вооруженій» вносять і фірми виробники. Відомі бренди боряться за свого покупця. Особливо смішно, коли хтось з топ-менеджерів говорить на відео-презентації чергової педалі щось на кшталт «ми робимо все, щоб зробити музику більш доступною для людей». А насправді він має на увазі «ми робимо все, щоб викачати останні гроші з хворих на музику людей». І їх можна зрозуміти – вони теж хочуть їсти.

Звичайно, є бюджетні бренди тіпа Behringer, BOSS, Squier, Epiphone та інші Alina Pro. Вони потрібні. Для початківців. Але коли ти вийшов на більш високий рівень і ціна інструмента і обробки вже міряється тисячами американських мертвих президентів, то боротьба за цікавий звук ведеться брендами ще гірше та жорстокіше. Згадати той самий Ibanez Tubescreamer: я і сам точно не знаю, скільки його моделей зараз пропонується виробником (ось що я нарахував: TS-8, TS-9, TS-9DX, TS-808, TS-808HW Handmade, TS-7). Це не рахуючи модів та хендмейд копій, адже «хто як хоче – так і д*оче» і всі хочуть зробити собі щось ексклюзивне і неповторне. І пів біди, що це «класика гітарної обробки», а якщо бренд випускає щось нове?! Щось, чого до цього ще ніхто не випускав, не придумував. Щось, про що раніше ніхто не міг і мріяти. Тоді відбувається БУМ! Уявляю, що робилось під час випуску, скажімо, першої Whammy від DigiTech… От складається все це добро (нове і не дуже) в валізи, які називаються розумним словом «педалборд».

А можна ж замість всіх цих чумойданів з педалями та рековими шафами (цю тему я поки не буду піднімати – може наступного разу), купити гітарний процесор долярів за 300-400. І все – не париш собі мозок. =) Ось він – мінімалізм, який він є!

ultimate_vai_header.jpg

 А ще є фанати, які женуться за певним звуком. За звуком конкретного відомого гітариста. От хочеться людині, скажімо, мати звук, як у Steve Vai. Виробник завжди радий щось продати – так і з’явились сігнатури (підписні, або іменні моделі) Ibanez JEM. Та й гріх не випустити – адже є попит, то буде і пропозиція. А зараз вже всі відомі гітаристи є ендорсерами і мають додаткові «три копійки» за це. І пішло поїхало – іменні гітари, іменні підсилювачі, іменні педалі ефектів, іменні гітарні ремені, іменні звукознімачі, іменні струни, навіть іменні каподастри та іменні медіатори. Може про існування ще якогось іменного непотребу я не в курсі. Як на мене, не вистачає ще тільки іменних презервативів (хоча про іменні вагіни порнозірок я вже чув).

Коротше кажучи, на таких фанатах звуку, як максималісти-перфекціоністи, можна легко заробляти. Творчі люди легко піддаються маніпуляції брендових фірм і на хороший піар ведуться легко. Мінімалістам пофігу – в них вже все давно є і нічого більше не треба.

Особливо хочу виділи так званих «диванних» гітаристів з грошима. Сидить собі такий чувак, грає вдома на гітарі і періодично скуповує все нове лайно, яке йому впарюють топові музичні бренди. Якщо логічно – навіщо людині, яка НЕ грає в гурті, НЕ виходить на сцену і НЕ записується в студії всі ці гітари, педалі, підсилювачі і все інше? А чому б і ні?!.. Може купити – нехай купляє! І виробники цього всього музичного мотлоху заробляють, і людині приємно. Я в тирнеті бачив скажену кількість сайтів таких музичних мажорів-ексгібіціоністів. Грати не вміють, а фотографії своїх гітар, підсилювачів та «улучшайзерів» викидають гігабайтами

От і виходить, що всі музиканти поділяються на тих, хто постійно шукає і покращує свій арсенал і тих, яким впадло витрачати час на пошуки. Доречі, як я помітив, мінімалісти займаються більше, якісніше та більш продуктивно. Можливо саме тому, що не витрачають час на фігню.

 

П.С. Ще я хочу написати троха про себе і про останній виступ, коли я взяв на виступ борд з десятком педалей та три гітари. Особисто я не жалкую, що зробив так, адже звук був такий, як я хотів. Такий як він був потрібний для кожної окремої пісні. Але після виступу до мене підійшов Ігор Лисий (басист гурту Моторролла) і порадив більше такого не робити. Сказав, що 3-4 інструмента необхідно мати, якщо граєш півтори-дві години. А якщо час обмежено до 35-40 хвилин, то немає сенсу в такій кількості інструментів. Я дуже поважаю Ігоря, як музиканта і намагаюсь прислуховуватись до думки більш досвідчених музикантів. Тому на виступи я більше двох гітар тепер не беру. ))))))))