Одно дело — иметь талант, но действительно использовать его и скармливать его массам — это другая сторона таланта. Они неразрывно связаны друг с другом. Думаю, это называется активной продажей. Вы действительно должны умудриться продать себя. Ф.Меркьюри

Всі чули вираз: «Якщо зірки запалюють, то комусь це потрібно…». Особисто мені здається, що пан Маяковський був правий. Дійсно, все, що колись створено людиною, було створено задля чогось. На все існує причина. У всього є мета. От і в музики є мета – те, задля чого вона взагалі існує. Думки музиканта, звісно, прості – виступити, самореалізуватись, заробити грошенят (я цю тему трохи піднімав http://www.muzprostir.com.ua/blogs/olex/17188.html раніше). Але який сенс в музиці для слухачів?!.. Підійдемо до музики, як до якогось певного продукту. Завжди є постачальник/виробник (музикант), який прагне на цьому заробити і завжди є кінцевий споживач (слухач), який це все з’їдає. Звичайно ж, існують і посередники (студії звукозапису, рекорд лейбли, ПР-агенції, музикальні магазини і багато хто ще), але ми їх поки не чіпатимемо.

Особисто мені найбільш цікаво, задля чого слухачі споживають музику? Музика – це не хліб, не вода, не одяг - в принципі, можна ж прожити і без неї. Чому ж люди ходять на концерти? Навіщо скачують музику з Інтернету? А є такі фанати (типу мене), які навіть витрачають кровнозароблені на музикальні диски…

Подумати логічно – якщо б людині не потрібно було вживати музику, то і не було б ні слухачів, ні музикантів. А якщо все це існує, то людині чогось не вистачає. Чогось, що може дати музика.

Колись я прочитав цікавий вислів Фредді Меркьюрі (лідер гурту Queen): «Мои песни как одноразовые бритвенные лезвия; они сделаны для удовольствия, для сегодняшнего употребления. Люди могут выкидывать их как использованные салфетки. Они могут слушать их, получать от них удовольствие, выбрасывать и ставить новые — одноразовая попса.*» (вибачаюсь за москалізм). Погодьтесь, що ця людина чогось досягла в музиці і до його думки варто прислухатись. Зі слів багатьох «матьорих» музикантів, музика – це такий собі одноразовий продукт вживання, який призначений для нагнітання відповідних почуттів, ескапізму в атмосферу пісні або ж ідеалізацію світу.

Згідно музичних стилів та змісту, що вкладається в неї, музику можна поділити на кілька типів.

Існує багато гуртів, які відверто маніпулюють музикою, як засобом донесення своїх поглядів у світ. В свій час Джон Леннон агітував за мир у всьому світі своєю піснею «Imagine». Пізніше з’явились гурти типу Rage Against The Machine, які пропагують певні політичні погляди, або типу P.O.D., які нав’язують погляди релігійні. Для таких діячів музика це зброя, за допомогою якої можна завоювати масову свідомість. Нажаль, слухачі в цьому випадку є всього лише стадом баранів, які ковтають музичну лайно-агітацію.

Також існує ненапряжна фонова музика – іншими словами дешева попсяра. Над нею не треба думати, її, навіть, не треба слухати. Під таку музику тупо «гоцають». Згадайте різні там Вєрки Сєрдючкі, Наташи Каральови або просто музику на будь-якому весіллі. =) Звичайно, через пів року вже майже ніхто не пам’ятає ті хіти, під які люди відривались, але і така музика має право на життя. На цьому музичному продукті можна дуже добре заробити з точки зору виробника.

Дуже цікава (з погляду мейнстріму) бардова музичка... Допускається погане виконання, поганий голос, поганий інструмент, але ні в якому разі не допускається погана слабка лірика. Музика досить специфічна, але дуже сильна по впливу на людину. Це неймовірно атмосферна, магічна музика. Мало людей здатні не перейнятись цим духом, коли слухають пісні під гітару біля вогнища десь на природі.

Класична музика – мало хто її розуміє, адже вона зараз набула статусу «музики для обраних». На концерти в Філармонію ходить досить мало людей. Всі люди знають одне одного в обличчя, бо перетинаються на таких заходах не перший рік. Особисто я обожнюю класичну музику з усіма її поліфоніями та багатоголоссям. Нажаль, зараз на такі концерти ходять мало людей, яким ця музика дійсно подобається: по-перше ціни на такі заходи гризуть гаманець по-дорослому, а по-друге там збирається така собі елітна тусовка – вершки соціуму.

Дворові музиканти – тут казати взагалі нічого. Оригінальності в них мало. Нажаль, раніше в дворах можна було почути щось цікаве, а зараз дворові міністрелі виконують «малалЄтнІх шалаФ» та «ФсЁ ІдЁт па плану»… ну в кращому випадку Сплін або Арію. Про власні пісні взагалі, нажаль, мова не йде. Слом! Як на мене, дворова музика існує або для того, щоб напитись і не сидіти мовчки на вулиці, або для того, щоб поганяти панти перед дівчатами з сусідньої вулиці.

Джаз… Тут, взагалі то, треба дуже обережно говорити – настільки все неоднозначно. З одного боку музика не тупа – мало хто з музикантів може грати джаз. З іншої сторони, музика дуже складна для сприйняття. Широкому загалу вона не зрозуміла, саме тому майже всі її факають. Кому і для чого вона потрібна – не знаю.

Колись я чув такий анекдот:

Зустрілись двоє джазменів і розговорились:

- А я нещодавно випустив свій черговий джазовий альбом – каже перший – вже навіть у продажу є;

- Я знаю – відповідає другий – я його придбав і навіть вже встиг послухати. Лайно!

- Ааааа….. то це ти купив… - пригнічено відповідає перший.

Можливо це музика для інших музикантів, таке собі «міряння піпіськами». Для пересічного слухача це мотлох і непотріб.

Кому потрібен шансон, особисто я не знаю. Хіба що водіям маршруток. =) Та й нахрєна? Майже впевнений, що мало хто з них сидів в «мІстах нЄ столь аТдалЁннИх», але слухають це лайно майже всі «ваділи».

Рокери – зараз це, на мій погляд, потенційно найбільш комерційна музика. Наразі існує купа гуртів, які відкрили Америку через кватирку і додумались грати рокопопс (ото оригінали, пра’?). Музика розрахована на маленьких сопливих малолЄток. А якщо вона має найбільший попит, то і прав на існування має більше всіх. І сенс, виходить, в цієї музики найбільший. Як співає один український гурт «пісеньки пишуться, табло качається».

Всі музиканти, що грають цю музику (принаймні хочеться так вважати) роблять це собі в задоволення. Так людина реалізовує власні амбіції. Тому досить смішно стає, коли думаєш, що існують професійні сесійні музиканти. Такі, що грають будь-де, будь-що і будь-коли. Такі собі музичні шлюшки. =)

 

Так для чого взагалі потрібна музика? Навіщо? Особисто я для себе це так і не вирішив….

 

* Фредди Меркьюри: Жизнь его словами / сост. Грег Брукс, Саймон Лаптон; пер. с англ. Д. Шрёдера. — Екатеринбург: У-Фактория; М: АСТ МОСКВА, 2008. — 256 с., 32 c. ил. («Звезды говорят»).