Інтеграція українських інструментів в сучасну музику

В принципі почати можна було б з того, що от йо-ма-йо скільки в нас інструментів і скільки умільців і як все зашибєнно і шоколадно в нас із музикою. Але не буду. Можна було б розписати про трансформацію жанрів, але я залишу це на потім. Оскільки мій інструмент – сопілка (і всі споріднені окарини, жалійки, свистульки), то, з вашого дозволу, поділюся трішки своїми роздумами з приводу шароварщини і того, чому донині серйозно автентику можуть сприймати одиниці. Ну само собою ясно, що сопілка відома ще з невідомих часів, що вона має 10 отворів, і тому хроматична і також відомо, що багато хто (з діаспори насамперед) ідентифікує українську музику як бандури і сопілки. Але менше з тим. Аби мої брєдні не були занудними, хочу все це трошки розбавити додаточками. Мені, наприклад, сопілка дуже подоється своїм казковим звуком, про неї багато писано і магічного (тіні забутих предків, хоча б, коли Іванко грав лісовому духові), але разом з тим зацікавленість до цього інструменту йде на спад. Причому не йде а біжить, вже останні десь років 10-20, а може й 30. І причиною тому – дика шароварщина. Досі на деяких концертах (переважно корпоративах) нас змушують одягати вишиванки. І хоча я обожнюю національні сорочки, зараз по-моєму робиться все для того, аби я їх зненавидів. Так от про сопілки. Коли б ви побачили по телебаченню ось це, чи схотілося б Вам самим навчитися грати, або віддати в муз школу на клас сопілки свою дитину? НОНІ УКРАЇНИ. ОРКЕСТР СОПІЛКИ:

Чомусь здається, що оцінити це зможуть одиниці, в той час, як інші перемикатимуть канал. Та що там говорити, такі концерти не перериваються навіть рекламами тайду та аріель. Отак все запущено. З власного досвіду – подібне видовище не подобається і туристам. Натомість, гостям країни набагато більше подобаються люди на кшталт Романа Кумлика. І я поясню чому. Все просто – ця людина грає з душею і одягнена так, як їй зручно, на відміну від ряджених учасників районного огляду художньої самодіяльності. РОМАН КУМЛИК:

Все тому, що в цієї людини, на мій погляд, не відчувається фальшу. А тепер про молодь))) Інтерес до таких інструментів, як сопілка, можна підняти лише сучасним поєднанням. І одягом. Одяг, як не крути, має велике значення. Коли я бачу людину в вишиванці, джинсах, кєдах і бейзболці, вона викликає в мене значно більше довіри, ніж людина, яка не позиціонує себе як шароварщик, втім по за концертами ходить наряджено з ніг до голови. Люди! На дворі мать його вже який рік. Крім того, музика завжди трансформується і підлаштовується під сучасність. Тому, я б з задоволенням відвідав хор М’ясоїдові, замість оркестру псевдо-мопілкарів (з яких відчувати цей інструмент може, можливо, лише з десяток людей). М. КАЛУГА, ОРКЕСТР ФДОРОВА, СОЛІСТ – МЯСОЇДОВ. (до речі, вони приписали вже собі сопілку, адже позиціонуються, як оркестр російських народних інструментів:) )

От і я про те говорю. Сьогодні музика – це не музика півстоліття тому, коли танцполи в клюбах качала «Червона рута» і «Водограй» (гарні, до речі, пісні), сьогодні треба нове бачення. І на останок. Коли ви все ж вирішили освоїти сопілку – маю вас обламати. Купити її не просто. Принаймні, в Запоріжжі, Дніпропетровську, Харкві, Києві і навіть Львові я не знаю де вони продаються. Хіба що – через знайомих майстрів придбати хендмейд, або ж на якомусь фесті типу Країни мрій чи Шешор. Ну і так, в якості понту))) Аби сопілку не інтерпретували як зникаючий інструмент шароварчиків, ми гуртом граємо ось таке аутро, одночасно на двох сопілках, носом (вабачте за фігову якість) ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ З МАХНОМ – 2009, ДРУГА ДЕННА СЦЕНА, КРАПКА - АУТРО:

Успіху. Сподіваюся, я нікого не образив. Якщо образив, то, як говорить Фозі «прошу учєсть, што мнєніє автора может нє совпадать с єго-же мнєнієм вєчєром» )))