Що сталося з музичними смаками носіїв культури України?

Певний період часу тому (це до початку свідомо мислячого життя) я не знав, що відпустку можна проводити якимось іншим чином, ніж їхати за 120 кілометрів у Кирилівку чи Бердянськ і купатися там на морі. І нічого поганого в цьому немає, але зараз я люблю проводити свої відпустки більш корисно. Наприклад – подорожуючи і розширюючи свій кругозір.

Нині вирішили поїхати у Івано-Франківську область. Маршрут був приблизно таким на 5 днів: Запоріжжя – Івано-Франківськ – Косів – Верховина – Жаб`є – Косів – Коломия – Запоріжжя. Мету свою ця подорож виправдала, але зараз не про це. Розкажу про маленький шматочок подорожі в Верховину,  приватний музей українських музичних  інструментів Романа Кумлика.   

Дорога від Косова до Верховини займає близько півтори години автобусом. Для людини, яку виховує сірий індастріел ці місця по істині казкові. Всю цю дорогу ти їдеш в оточенні гір і гірських річок, димка над горами чарує своїм таїнством, на твоє ліве плече поклала свою голову кохана, яка так само милується цима краєвидами, а прямо за твоєю спиною співає… Стас Шурінс, а попереду тебе співає Тіна Кароль, а праворуч від тебе дві дівчинки розчулені вчорашніми (це був понеділок, значить вчора - неділя) результатами фабрики ридають що вилетів їхній улюбленець, і мало не бються через те, хто скільки смсок відправив і зі скількох телефонів. Водій на всю цю катавасію забив болт і слухає… ммм… не знаю хто співає, але це шансон, до того ж Боровський, до того ж українською мовою. Щось про те, що осіннє листя осідає на колючий дріт, а душу гріє махорка і чєфір. Коротше повний круть.

До речі, в нас цю традицію (слухати блотняк у маршрутках) вже переходили певний час тому назад (кілька років тому це було дуже модно, але тепер водії чи то розуму набралися, чи то радіо їхнє ще якісь станції почало ловити) і тепер в транспорті слухають переважно шарманку чи мелодію. А це, на мій погляд, значно краще (хоча теж переважна більшість часу срань повна) за минуле. Поодинокі типи слухають навіть Рокс.

У самій Верховині приватний музей Романа Кумлика справив на нас неабияке враження. Якщо будете – завітайте – не пошкодуєте. Вуйко має в своїй колекції понад 50 музичних інструментів (дримби, окрема колекція скрипок, коза або дуда, трембіти, ріжки, сопілки, флояри, цимбали та навіть ліру) про які в цікавій формі розповідає та грає на них особисто. Щоб в Вас була змога відчути так би моити ефект присутності, ось (за моєю традицією, кілька відео з цього музею, які я нагуглив).

Цимбали:

Скрипка:

Ну і звичайно ж Дуда (Коза). Для темних – українська волинка;)

Дорогою назад ми їхали київським автобусом сполученням Верховина – Косів. Автобус класний, а от водій – гівно повне. Мало того, що воно в брутальній формі ґвалтувало наші вуха все тими ж коровайками, так ще й шукало улюблені пісні, а оскільки точно де они знаходяться воно не знало – композицій 100 ми прослухали по початкових 5 секунд.

Так от, здавалося б – особливо ці райони і містечка країни – головні носії гуцульської культури та фольклористики. І де ж поділися нормальні музичні смаки нашого підростаючого покоління? В містах, певна річ, те ж саме, але ж це Гуцульщина…  

P.S. Дякую туристам у яких я поцупив це відео) Нам пощастило більше ніж їм, адже в цьому музеї нас було не так багато. А окрема програма екскурсії взагалі була тільки для нас двох)) Певно туристи в цей час святкували другий день Великодня…