Очима музиканта...

Весняне загострення. Чомусь саме зараз як ніколи хочеться взяти гітару і почимчикувати до найближчої лісопосадки в пошуках тиші, свіжого повітря та натхнення...

 

Саме весною до моєї нездорової уяви закрадаються найбожевільніші думки, мрії та припущення. Чи може творча особистість бути моногамною? Певно, є ж такі випадки, коли друга половинка(назвем це так ідеалістично) надихає усе життя? Чи це утопія?

 

Зі мною такого не траплялось. Звісно, сказати, що я прожила уже все своє життя якось язик не повертається, та все ж... Особливо помітним загострення стає навесні. Такий МУЗПРОСТІР!!!Швидше я б сказала - ПРОСТІР МУЗ! І в кожному намагаєшся вгледіти космічне почуття, а в результаті виходить пісня. Та і якість її залежить від сили емоційного всплеску в грудях а тоді... все минає. Лишається лише пустка і пісня. Пісня!! Те, чого я і прагнула. Те, що насправді мені було потрібно... Але в такі моменти відчуваєш себе меганещасною і супернепотрібною, допоки не зявиться черговий обєкт для оспівування.

 

А коли заходить сонце і ти починаєш аналізувати усі свої вчинки, то розумієш - жоден із цих псевдонадиханців не зачепив тебе насправді.  Та й пісні, написані під черговим враженням,  присвячені комусь третьому, ще досі незустріваному персонажу...

 

Певно, є ж такі випадки, коли друга половинка надихає усе життя... Певно, це не утопія... І ось беру я гітару і чимчикую до найближчої лісопосадки... Шукати тиші і свіжого повітря, а музи... Ех, весна!)))

 

00.jpg