Уявімо собі, що ви  вирішили брати участь у перегонах Формула-1.  На власноруч зароблені гроші ви  купуєте автомобіль-болід...  ну, відповідно до величини Ваших заощаджень. Стаєте на старт. Лунає команда. ...Увага! Марш!!. Ви тиснете на газ, керуєте...все нормально.

Ось нарешті  і піт-стоп. Зупинка, щоб дозаправитися, замінити гуму, попити води, тощо. У той час, як у Ваших суперників є команда піт-стоперів, котрі  все це проробляють одночасно, ви самотужки виходите з автомобіля, засукуєте рукави і ... впєрод! Самі вставляєте пістолет у бензобак, самі знімаєте  колеса, самі навішуєте нові.... Ви ще не встигли докрутити і друге колесо, а усі ваші суперники вже далеко попереду.

Після десяти кіл оголошуються переможці, а ви ще тільки долаєте шосте коло. Коли ви закінчуєте останній круг, трибуни вже порожні. На виході вас очікують лише адміністратори, котрі вимагають від вас оплати участі у змаганнях.

 

От приблизно так само і відчуває себе музикант у середовищі  шоу-бізнесу.  Шоу-бізнес - це, практично, єдине середовище, де музикант може самореалізуватися.  Проте не для того  створюється середовище шоу-бізнесу  спеціалістами шоу-бізнесу, щоб будь-хто, перший-ліпший  талантік-самородок, зміг реалізуватися  у цьому середовищі.

Як  у тому анекдоті:

- Чи може син майора стати генералом?

- Ні, тому що у генералів є свої власні сини.

 

Кожній творчій людині, музиканту  у  тому числі, для реалізації свого таланту  у шоу-бізнесі, потрібен так званий менеджер (промоутер,тощо).  Але менеджеру не потрібен музикант, котрий є яскравою, самостійною особистістю. Бо яскрава, самостійна особистість  може  в один прекрасний момент  послати менеджера подалі. І  менеджер залишиться з носом, тобто - ні з чим. Тому менеджери, знаючи про цю закономірність, зазвичй вкладають свої гроші, час та енергію у  тих музикантів, хто  не є яскравою, самостійною особистістю. Тобто - у сіреньких мишок.  Звідси і результат.

 

Зараз, на щастя,  є інтернет, є соціальні мережі, є ютуб.  Кожен може записати  собі примітивний кліп, закинути його на ютуб -  і нехай люди дивляться, слухають.

Нещодавно випадково відшукав   у надрах ютубу  самопальне домашнє відео  двох японських дівчаток- співачок.  Поки що я не розібрав, що вони там співають, але у них є такий прикол- нокі-нокі. Так от, чи можете ви собі уявити, що у той час, як  кліпи Бітлз  налічують порядка 10 мільйонів переглядів, кліпи КІЗЗ- 2...3 мільйони, то  одне з домашніх відео  японської дівчинки має понад 150 мільйонів переглядів за 2 роки!!!

 

Так що, як показує цей приклад,  вихід є. Треба лише вірити у себе, робити  своє діло і  робити себе.

 

http://www.youtube.com/watch?v=6Jlv8F9cerA www.youtube.com/watch